Активізація участі батьків у корекційній роботі з дітьми із важким порушеннями мовлення

Свистун Людмила Богданівна, вчитель-логопед

Тернопільської спеціальної загальноосвітньої школи

Активізація участі батьків у корекційній роботі з дітьми із важким порушеннями мовлення

Відомо, що ефективність засвоєння дитиною мовленнєвих навичок значною мірою залежить від можливості їх перенесення у повсякденне життя. В центрі корекційного процесу знаходиться особистість дитини із мовленнєвими порушеннями, а "супроводжуючими" виступають логопед, психолог, педагоги, батьки, найближче оточення дитини. Отже, комплексний логопедичний супровід є неможливим без участі сім'ї.

Провідна роль в організації та проведенні корекційної роботи із дитиною з важкими порушеннями мовлення належить логопедові. Він як спеціаліст, вивчає мовленнєві та індивідуально-типологічні а також психологічні особливості дитини, визначає рівень її можливостей, ступінь відставання у мовному і психічному розвитку, забезпечує оптимальну динаміку корекційної роботи, а також обирає принципи, методи та прийоми корекції всіх сторін мовлення дитини-логопата.

Родинне середовище має чи не найбільший вплив на розвиток дитини із особливими потребами, тому логопед повинен постійно співпрацювати з батьками. Як зазначила Ю.Рібцун,вибір можливих форм та видів комплексної роботи залежить від багатьох чинників: життєвої компетенції батьків, їхнього соціального та освітнього рівня, бажання співпрацювати. Логопеду слід враховувати сімейне оточення дитини, кількість дітей у родині та їх стать, знати, чия роль у сім’ї є провідною (матері чи батька), повною чи не повною є родина, багатодітною чи має інший соціальний статус. Все оточення дитини повинно бути максимально залучене до корекційного процесу. Тому логопед повинен систематично давати певні рекомендації стосовно стимулювання комунікації дитини та засвоєння нею вербальних засобів спілкування.

Першочергова мета таких рекомендацій - виявити та усунути бар’єриу взаєморозумінні між оточенням та дитиною.В багатьох випадках батьки дитини із значними мовленнєвими порушеннями, незалежно від її діагнозу, пояснюють таку ваду своєї дитини тим, що вона лінується і тому не розмовляє. На їхню думку, їй простіше висловлювати свої потреби за допомогою жестів чи мімічних засобів. Трапляється, що вони діляться цією думкою з іншими у присутності дитини. Це ще більше поглиблює відчуття власної неповноцінності дитиною та ускладнює процес засвоєння нею мови. Таким чином, утворюється замкнуте коло: батьки хвилюються через вади дитини, Дитина, відчуває цю тривожність на емоційному рівні, що ще більше гальмує її мовний розвиток.

Трапляється,що батьки, бажаючи допомогти дитині, допускаються помилок. Найчастіше, намагаючись спровокувати мовленнєву діяльність, вони просять або навіть вимагають: «скажи», «повтори», і, не отримуючи відповіді, висловлюють незадоволення. Крім того, часто самі демонструють дитині пришвидшене невиразне мовлення, використовують слова чи речення, занадто складні для сприйняття дитиною-логопатом.

У пошуку шляхів налагодження взаєморозуміння між батьками та дитиною та створення в сім’ї сприятливої атмосфери для мовленнєвого розвитку дитини однією з форм ефективної роботи стало звернення до дорослих від імені дитини-логопата. Це стало причиною написання листа  дитини до своїх батьків. Це своєрідна пам’ятка для батьків немовленнєвої дитини, яка допоможе їм краще усвідомити її потреби та зрозуміти, як можна їй допомогти.

Досвід роботи показує, що першочерговим завданням у роботі з батьками є зруйнування ілюзії, про можливість магічного, «чародійного» вирішення всіх проблем розвитку та виховання дитини у результаті відвідування нею корекційних занять. Досить часто мовленнєві порушення, що супроводжуються іншими вадами розвитку, піддаються корекційному впливу дуже важко. Крім того, які б значні позитивні зміни у мовленні дитини не відбувалися на заняттях із логопедом, вони набувають значення лише за умови переносу їх у реальну життєву ситуацію. Ніяка позитивна динаміка у ході корекційно-логопедичного впливу не може привести до досягнення очікуваного ефекту, якщо зміни у мовному розвитку дитини не знаходять порозуміння, позитивного відгуку, оцінки у батьків, якщо ті, хто має значення, авторитет та любов, не вбачають цінності цих змін.

Вже із самого початку роботи необхідно проінформувати батьків про розвиток мовлення дитини в онтогенезі тапро особливості формування  мовлення їх сина чи донькиіз урахуванням діагнозу, окреслити структуру та зміст корекційно-мовленнєвоїроботи. Завдання логопеда - допомогти батькам усвідомити свою роль у процесі розвитку дитини, визначити правильний напрямок домашнього навчання, озброїти певними знаннями і вміннями, методами та прийомами подолання мовного порушення, наповнити домашні заняття з дітьмиконкретним змістом по засвоєнню та закріпленню отриманих знань.

В логопедичній практиці існують такі основні форми роботи з батьками:

•       індивідуальні;

•        групові;

•        колективні.

Індивідуальні форми роботи полягають в роботі логопеда з батьками однієї дитини: бесіди,консультації, проведення заняття з батьками та дитиною.

Групові форми роботи логопеда проводяться з батьками окремої групи. На групових заняттях розглядаються такі питання: розширення знань батьків про мовленнєве порушення, його прояви та можливості подолання; надання інформації щодо змісту логопедичних занять у перший період навчання. Ця робота передбачає: групові вправи, тренінги, заняття; оформлення стендів для батьків; створення бібліотеки спеціальної дитячої літератури; фото та ігротеки.

Колективні форми роботи реалізуються за допомогою: анкетування, загальних батьківських зборів, колективних бесід, тематичних вечорів, проведення круглих столів, залучення батьків до розв’язування проблемних ситуацій і завдань.

Література

1.  Кисличенко В.А. Логопедичний супровід як інноваційний підхід до корекції порушень мовлення//Теоретические и практическиенаучные инновации. Под-секция 1. Воспитание и образование. - С. 9 - 13.

2.  Мовчан Н. Робота вчителя-логопеда з батьками логопедичної групи // Дефектолог - 2013. -№3 -С.37-40.

3.Рібцун Ю.В. Співпраця вчителя-логопеда з батьками: молодша логопедична група для дітей із ЗНМ // Дефектологія- 2011. - № 1. - С. 33 - 37.

Додаток 1

Правила гармонійного розвитку мовлення дитини

1.  Від народження дитини дбайте про її гармонійний фізичний, емоційний та психічний розвиток.

2. Якщо вас непокоїть відсутність реакції чи неадекватна реакція на слухові подразники – негайно зверніться до спеціалістів.

3. Стежте, щоб ваші вимоги до дитини були реалістичними.

4.   Забезпечте дитині різноманітне чуттєве середовище: слухове, зорове, нюхове, дотикове та рухове.

5.  Кожного дня виконуйте з дитиною вправи для стимуляції мовленнєвої діяльності. Дбайте про хорошу психологічну атмосферу під час цих занять. Постарайтеся зробити навчання приємним для дитини.

6.                Не позбавляйте дитини спілкування з однолітками.

7.     Перебуваючи з дитиною, описуйте, що бачите, що робите. Задавайте запитання і самі відповідайте на них.

8.  Звернене до дитини мовлення має бути добре обдуманим. Говоріть повільно. Використовуйте лише прості речення, добирайте зрозумілі для дитини слова. За необхідності повторюйте сказане кілька разів.

9.   Звертаючись до дитини, максимально використовуйте міміку та жестикуляцію. Постійно утримуйте зоровий контакт. Намагайтеся добитися якоїсь відповіді дитини. Повторіть її правильно. Покажіть, що ви зрозуміли дитину.

10.  Мотивуйте до розмов дитину, хваліть кожен прояв бажання  розмовляти.

11.           Будьте добрими слухачами. Слухаючи дитину, не перебивайте її.

12.            Розвивайте мовленнєвий слух дитини. Граючись, вслухайтесь в навколишні звуки, голоси тварин. Вчіть дитину зосереджуватись на них. Спонукайте її повторити їх. Придумайте, як можна застосовувати звуконаслідування, які вдаються дитині, у щоденному спілкуванні.

13.            Кожного дня читайте дитині. Щоб забезпечити слухову увагу, використовуйте модуляції голосу, правильно інтонуйте речення.

14.            Показуйте дитині предмети і істот на ілюстраціях. Запитуйте «Покажи, де…». Таким чином, дитина стане активним учасником читання.

15.            Записуйте досягнення дитини в зошит чи на відео для наступної мотивації та аналізу виконаної вами роботи.

16.           Зосереджуйтесь на  успіхах дитини. Хваліть її за те, що старається при виконанні завдань, навіть якщо це не дає бажаного результату.

17.            Ніколи не порівнюйте свою дитину з її ровесниками. Не критикуйте її. Уникайте в присутності дитини обговорювати її проблеми.

18.           Не чекайте, що дитина виросте і проблеми в її розвитку зникнуть. Скористайтеся допомогою фахівців.

Лист-звернення дитини із мовленнєвими порушеннями до своїх батьків

Дорогі мамо і тату!

Я знаю, що дуже засмучую вас тим, що я не такий, як мої ровесники – не вмію розмовляти. Повірте, що дуже хочу цього навчитися, що розмовляв би, якби міг. Допоможіть мені, будь-ласка! Не просіть мене щось сказати або повторити, бо я ще цього не вмію. Краще поводьтеся так, ніби я розмовляю, а найкраще – говоріть за себе і за мене. Це дуже важливо, бо коли ви розмовляєте зі мною, я слухаю вас і вчусь. Не кажіть іншим, що я нездара, що лінуюся говорити. Я не лінивий, бо завжди шукаю способи, як порозумітися з вами. Не порівнюйте мене з іншими дітьми. Повірте, що я хотів би бути таким як усі. Не карайте мене через те, що мені щось не вдається, не насміхайтесь і не дозволяйте іншим мене ображати. Хваліть мене. Це допомагає мені зрозуміти, що ви любите мене і повірити у власні сили.

Любі батьки! Ви можете мені допомогти. Це нескладно.

1.   Найважливіше для мене – ваша любов і віра в мої сили. Хваліть мене і якнайчастішеповторюйте, який я вже самостійний і чого досягнув.

2.    Навіть якщо вас дуже турбує моє мовчання, не дорікайте мені за це і не обговорюйте в моїй присутності.

3.   Ви для мене – приклад для наслідування. Слідкуйте за своїм мовленням.

4.  Щоб я вас краще розумів, розмовляйте повільніше. Використовуйте тільки відомі мені слова. З новими словами знайомте мене повільно, багаторазово повторюйте їх у різних ситуаціях. Говоріть короткими реченнями. Мої перші незграбні слова повторюйте за мною правильно, щоб я бачив, що ви добре мене розумієте.

5.  Поверніться до мене і присядьте, коли розмовляєте зі мною, щоб я добре бачив, як рухаються ваші губи. Це мені допоможе, коли почну розмовляти.

6. Підкріплюйте сказане відповідною мімікою та інтонацією. Це більше приверне мою увагу і допоможе краще вас зрозуміти.

7.   Завжди пам’ятайте про ці прохання!