пятница, 22 апреля 2016 г.

У МОН обговорено питання сучасних тенденцій щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими потребами

У МОН обговорено питання сучасних тенденцій щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими потребами20 квітня 2016 року у Міністерстві освіти і науки України відбулась робоча нарада з питань розвитку загальної середньої освіти, удосконалення законодавчого та нормативно-методичного забезпечення права на освіту дітей з особливими потребами. У нараді взяв участь заступник Міністра освіти і науки Павло Хобзей, працівники відділу освіти дітей з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН, спеціалісти департаментів (управлінь) освіти і науки обласних державних адміністрацій, які ведуть питання освіти дітей з особливими потребами.
Павло Хобзей зауважив, що основна увага в інклюзивній освіті повинна приділятись дитині. На думку заступника Міністра освіти і науки, треба розробити навчальні програми для дітей з особливими потребами, а також провести роз’яснювальну роботу із вчителями, які безпосередньо займаються із цими дітьми.
Під час наради обговорено шляхи реалізації завдань, визначених Указами Президента України, дорученнями Уряду щодо деінституціалізації навчання та виховання дітей у закладах системи освіти, виконання Плану заходів щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому просторі, затвердженого наказом МОН України від 31.12.2015 № 1436. Особливу увагу приділено питанням оптимізації мережі інтернатних закладів, організаційно-правових засад функціонування спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів та розвитку інклюзивної освіти. Дальше за посиланням:

вторник, 19 апреля 2016 г.

Новий навчально-методичний посібник "ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ" (серія "Інклюзивна освіта")

Автори: КОЛУПАЄВА Алла Анатоліївна, д.пед.н., проф., ТАРАНЧЕНКО Оксана Миколаївна, д.пед.н., проф. У навчально-методичному посібнику представлено ефективні технології навчання дітей з особливими потребами; методичні рекомендації щодо адаптації та модифікації навчального середовища; методичні прийоми, що уможливлюють забезпечення навчальних потреб учнів з особливими освітніми потребами в ЗНЗ.
 



5 квітня 2016 рокув межах функціонування «Школи інклюзивної освіти» відбувся навчально-методичний семінар «Особлива дитина. Епілепсія: виходимо з тіні». Захід проведено за підтримки фармацефтичної компанії «Санофі».
У семінарі взяли участь 27 осіб із навчальних закладів та установ Київської області: практичні психологи, завідувачі та консультанти районних та міських ПМПК, асистенти вчителів загальноосвітніх навчальних закладів області, методичні працівники відділів освіти.
Учасників семінару привітала Колупаєва Алла Анатоліївна, доктор педагогічних наук, заступник директора Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, яка окреслила сучасні тенденції в освіті дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з епілепсією, актуальність зазанченого питанння. Під час проведення семінару піднімалися актуальні питання:
Медичні аспекти епілепсії у дітей (Смульська Н.О., к.мед.н., дитячий невролог міської дитячої клінічної лікарні №1 міста Києва);
Усунення стагнації та упередження як умова успішного залучення дітей з епілепсією в загальноосвітній простір
Державна політика в галузі освіти дітей з особливими освітніми потребами: вибір загальноосвітнього навчального закладу і форм навчання;
Особливості успішного соціонавчального інтегрування дітей з епілепсією (Луценко І.В., Федоренко О.Ф., канд.пед.наук).
Навчально-методичний семінар завершився рефлексією та підведенням підсумків.

15 квітня 2016 року в Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» відбулася XІX щорічна міжнародна спеціалізована виставка «Освіта та кар’єра – 2016» (м. Київ).

В рамках XXIX Міжнародної спеціалізованої виставки "Освіта та кар'єра - 2016", 15 квітня 2016 року співробітники лабораторії олігофренопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки НАПН України взяли участь у семінарі-презентації на тему «Програмно-методичне забезпечення навчально-виховної діяльності дітей дошкільного віку з порушеннями психофізичного розвитку».
Науковцями презентовано методичні напрацювання з організації ігрової діяльності та фізкультурно-оздоровчого простору.

среда, 6 апреля 2016 г.

Матеріали інтернет-конференції "Корекційна робота вчителя-логопеда при загальному недорозвитку мовлення" (ІІІ -IV рівні) від 31.03.2016р.


План роботи з дітьми із загальним недорозвитком мови обумовленим затримкою психічного розвитку.


Кравець Леся Ярославівна, вчитель – логопед I категорії логопедичного пункту Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа IIII спупенів №1 - 
гімназія» м.Копичинці,Тернопільська область.

Розвиток пізнавальної діяльності
Заняття по розвитку пізнавальної діяльності проводяться з підгрупою дітей чи індивідуально. Метою цих занять є корекція і максимальний розвиток пізнавальних здібностей дітей.
При цьому розв’язуються такі завдання:
  1. Корекція відхилень у психічному розвитку.
  2. Формування компенсаторних способів пізнання навколишньої дійсності.
  3. Розвиток збережених сторін пізнавальної діяльності.
  4. Формування передумов до засвоєння дитиною матеріалу занять, що проводить логопед і закріплення цього матеріалу.
  5. Формування передумов навчальної діяльності.
Основні напрямки розвитку пізнавальної діяльності на заняттях:
  • розвиток сенсомоторної сфери;
  • мови;
  • мислення;
  • уваги і пам’яті;
  • формування математичних уявлень;
  • оволодіння письмом.
На заняттях завдання об’єднуються ігровим або цікавим сюжетом, що забезпечує цілісність матеріалу, який сприймається.
Розвиток сенсомоторної сфери
  • розвиток зорового сприймання кольорів: розрізнення, назви кольорів, класифікація за кольором, рудоутворення за інтенсивністю кольору;
  • розвиток зорового і дотикового сприймання форм: розрізнення, назва, класифікація, трансформація, порівняння за величиною, рудоутворення за величиною;
  • розвиток зорового і дотикового сприймання фактури предметів: розрізнення, назва, класифікація;
  • розвиток зорового і дотикового сприймання фактури предметів: розрізнення, назва, класифікація;
  • Розвиток зорового і дотикового сприймання просторових відношень: розуміння, назва, орієнтування, конструювання;
  • Розвиток слухового сприймання немовних звуків;
  • Розвиток темпо - ритмічного відчуття, пізнавання і відтворення темпо – ритмічних структур.
Розвиток мови
  • розвиток фонематичної системи аналізу, синтезу, диференціація звуків, фонематичних уявлень;
  • збільшення пасивного і активного словникового запасу;
  • розвиток лексичних значень слів;
  • розвиток здібності словозміни;
  • співвідношення лексичних значень слів з позначеними явищами, розрізнення фонетично схожих слів;
  • розрізнення слів, які означають схожі об’єкти та дії;
  • розвиток узагальнюючих значень слів;
  • підбір дій до предметів і навпаки;
  • вставлення у речення слів, яких не вистачає;
  • співвідношення значення слова з емоціями;
  • розвиток суфіксального способу словотворення;
  • заміна іменників за числами;
  • розвиток структури речення: непоширеного, поширеного, простого і складного;
  • розвиток зв’язної мови: діалогічної і монологічної.
Розвиток мислення
  • розвиток наочно- дійових і наочно – образних форм мислення: установлення подібності об’ктів, моделювання за величиною і формою;
  • розвиток здібності співвідносити частини і ціле, класифікація предметів за однією- двома ознаками;
  • складання пірамід: «поштова скринька», дошка Сегена на геометричні фігури,складання розрізних картин, фігур, картинок на кубиках з 3-4 елементів;
  • розвиток вербально – логічних форм мислення: визначення понять, класифікація предметів за категоріями, виключення предметів, відгадування загадок, розуміння переносних значень слів, визначення послідовності подій.
Розвиток пам’яті і уваги
  • розвиток слухової пам’яті і уваги;
  • розвиток зорової пам’яті і уваги;
  • послідовне конструювання за зразком;
  • вивчення віршів.
Підготовка до оволодіння письмом
  • навчати правильно тримати олівець, ручку або підібрати індивідуальний прийом їх тримання;
  • формування навичок просторового орієнтування в зошиті;
  • формування напрямку письма (зверху вниз і зліва направо) на прикладі написання в рядках паличок, кружечків, гачків….
  • Формування зорово- моторної координації під час письма (розмір зображуваного,дотримання інтервалів між зображеннями…).
Допоміжні прийоми
  • використання олівців та ручок з тягарцем;
  • «пасивне» письмо: логопед пише рукою дитини;
  • письмо у трафареті;
  • обводка написаного;
  • письмо в жирно окресленій рамці;
  • обведення пунктирного зображення;
  • письмо за опорними крапками.

Рання діагностика мовленнєвих порушень у дітей дошкільного віку

Марія Григорівна Колега,
 вчитель-логопед ДНЗ "Пролісок" м. Бучача
Відомо, що порушення мовлення мають різнобічний харак­тер залежно від їх ступеня, локалізації функції та ступеня її ураження, від виразності вторинних відхилень, що виникають під дією провідного порушення.
Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишали­ся предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, найбільшого поширення набула клініко-педагогічна класифі­кація мовленнєвих порушень. В основу клінічної класифікації покладено вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовленнєвої недостатності. Виділяють різні фор­ми (види) мовленнєвої патології, кожна а яких має свою етіоло­гію, патогенез, симптоматику і динаміку прояву.
Схематично характеризуємо порушення усного мовлення:
  • заїкання- - порушення темпоритмічної організації мовлен­ня, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату;
  • дислалія - порушення вимовної сторони мовлення за нор­мального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату;
  • ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, зу­мовлене анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарату;
  • дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, зу­мовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату. Пору­шення структурно-семантичного оформлення висловлювання;
  • алалія — відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;
  • афазія - повна або часткова втрата мовлення, спричинена локальними ураженнями головного мозку.
Дислалія - це порушення вимовної (звукової) сторони мов­лені за збереженої іннервації мовленнєвого апарату, що най­частіше виявляється в дитячому віці. Неправильна вимова може фіксуватися батьками і людьми, що оточують дитину, досить рано, оскільки діти оволодівають артикуляцією звуків лише поступово. Прийнято вважати, що помилки у вимові, виявлені до 5 років, є фізіологічно зумовленими, подолання яких здійснюється спонтанно в тих випадках, коли у дитини немає відхилень у мовноруховому і слуховому аналізаторах.
Зниження слуху утруднює своєчасне і повноцінне форму­вання звукової сторони мовлення. Так, у дітей зі зниженим слу­хом особливі труднощі виникають під час засвоєння, наприк­лад, м’яких і дзвінких приголосних.
Велике значення длярозпитку повноцінної фонетичноїсто­рони мовлення маємовленнєве середовище, в якому виховуєтьсядитина. Нерідко на прийомдо логопеда батьки приводять дитину зі скаргою на погане мовлення, а в процесі обстеження виявляють, що аналогічні вади звуковимови спостерігаються у найближчому оточенні.
У 10% дітей зі зниженим слухом і 50% розумово відсталих спостерігаються різноманітні види порушень у звуковимові.
Залежно від збереженості анатомічного складу мовленнє­вого апарату дислалію поділяють на два види:
а) функціональну (порушена вимова звуків, тоді як мовлен­нєвий апарат не має патологічних змін);
б) механічну (неправильна вимова зумовлена вираженими порушеннями в будові артикуляційного апарату).
Причинами функціональної дислалії є:
а) загальна фізична ослабленість, зумовлена частими сома­тичними захворюваннями, що спостерігаються в період найінтенсивнішого формування мовленнєвої функції;
б) недостатній ступінь розвитку фонематичного слуху;
в) несприятливі соціальні і мовленнєві умови, в яких вихо­вується дитина;
г) двомовність у сім’ї.
Причини механічної дислалїі - це насамперед природжені або набуті вади кісткової і м’язової будови периферичного, мов­леннєвого апарату, серед яких виділяють:
1) недоліки будови щелепно-зубної системи:
а) вади у будові зубного ряду (відсутність передніх зубів, рідкі передні зуби, подвійний ряд зубів);
б) вади у будові щелеп:
  • прогнатія (верхня щелепа висунута вперед, порушені до­пустимі норми);
  • прогенія (нижня щелепа висунута вперед, порушені до­пустимі норми);
  • передній відкритий прикус;
  • бічний (право-, лівобічний), двобічний прикус;
  • укорочена або дуже масивна вуздечка язика;
2) патологічні зміни розміру і форми язика (дуже малень­кий або, навпаки, дуже великий язик);
3) неправильну будову твердого і м’якого піднебіння (вузь­ке, високе, плоске, укорочене). За таких аномалій найпомітні­ше порушується правильна вимова шиплячих і свистячих звуків, сонорних, страждає зрозумілість мовлення загалом;
4) атипову будову губ (товсті, масивні, вузькі, тонкі, мало­рухомі), що призводить до неправильної вимови губних, губно-зубних, а також голосних звуків.
Слід зазначити, що не завжди в разі патологічних відхи­лень у будові артикуляційного апарату порушується звуковимова. Компенсаторні можливості у кожної дитини і в дорослого різні, тому за наявності вад артикуляційних органів в окремих випадках спостерігається правильне вимовляння звуків.
Залежно від кількості порушених груп звуків дислалію по­діляють на мономорфну(страждає одна група звуків, наприк­лад СВИСТЯЧІ - с, сь, з, зь,ц) і поліморфну,колипорушено дві і більше груп звуків.
За кількістю порушених звуків розрізняють дислаліюпро­сту (від 1 до 4 звуків) і складну (від 4 і більше звуків).
На сучасному етапі розвитку логопедії класифікація дис­лалії спирається на сукупність критеріїв різних дисциплін, які вивчають мовлення. Водночас для логопедії як педагогічної га­лузі знань важливим є виділення таких ознак порушення, які є істотними саме для логопедичного впливу, тобто врахування того, якою є вада — фонематичною чи фонетичною.
Відповідно до запропонованих критеріїв виділяють три ос­новні форми дислалії: акустико-фонематичну, артикуляторно-фонематичну, артикуляторно-фонетичну.
Корекційна робота
Система роботи з формування фонетичної сторони мовлен­ня передбачає такі етапи:
1)підготовчий;
2) постановки відсутніх звуків;
3)автоматизації поставлених звуків, введення їх у само­стійне мовлення;
4) диференціації звуків.
Кожний із перелічених етапів відрізняється за змістом і прийомами логопедичної роботи.
Ринолалія - порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо­фізіологічними дефектами мовного апарату.
Хронічні порушення носової прохідності можуть спричинятися аденоїдами, поліпами носової порожнини, викривленням носової перетинки. Вони можуть бути вродженими або набутими. Ці порушення усуваються переважно хірургічним шляхом. Паралельно здійснюється і логопедична робота. Вона нагадує роботу при дислалії, однак до неї додається комплекс вправ, спрямованих на розвиток м’якого піднебіння, контролю за проходженням повітря через ніс.
Дошкільники з ринолалією відвідують логопедичні групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, а після проведення комплексу лікувальних і логопедичних заходів можуть навчатися у масовій школі. Однак у складних випадках дитину направляють до спеціальної загальноосвітньої школи для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.
На сьогодні група порушень звуковимови охоплює численні недоліки вимовляння звуків, що відрізняються за своїм проявом і механізмами, - це дислалії, ринолалії та дизартрії.
Термін «дизартрія» походить з латинської і в перекладі оз­начає розлад членороздільного мовлення.
Дизартрія характеризується певними особливостями за­лежно як від проявів, так і від походження.
Особливістю дизартричних порушень є їх патогенетична спільність з руховими розладами. Це виявляється насамперед у характері порушень загальної і мовленнєвої моторики.
До особливостей моторики артикуляційного апарату осіб з дизартричними розладами належать шість видів порушень:
1)обмеженість або недостатність довільних рухів органів мовлення;
2)змінний (нестійкий) характер порушень м’язового то­нусу в мовленнєвій мускулатурі;
3)наявність гіперкінезів (примусових рухів);
4)частота оральних синкінезій;
5)порушення імпульсації від м’язів артикуляційного апа­рату;
6)вплив патологічних тонічних рефлексів на м'язи арти­куляційного апарату.
Метою обстеження дитини з дизартрією є вивчення стану її позамовленнєвих функцій (гнозису і праксису), мовленнєвих процесів (експресивного й імпресивного мовлення, читання, письма), а також інтелектуальних можливостей. Обстеження має передбачати подвійну мету:
  • по-перше, відмежувати наявні у дитини розлади від інших порушень мовлення недизартричного ряду;
  • по-друге, допомогти логопеду достеменно описати ту чи ту форму дизартрії, з якою він має справу. Водночас таке обсте­ження має допомогти педагогу виділити ті основні ланки пато­логічної картини, які зумовлюють виникнення низки вторин­них (системних) порушень мовлення і психічних процесів.
Психолого-педагогічне обстеження вважається завершеним тоді, коли виявлено основний чинник, що зумовив виникнення ознаки (симптому) мовленнєвого порушення, і логопед зможе передбачити зміни,що виникнуть у порушеній функції під час проведення певної корекційно-розвивальної роботи.
Алалія - це відсутність або недорозвиток мовлення, спри­чинений органічним ураженням мовленнєвих зон кори голов­ного мозку внутрішньоутробно чи в ранньому віці.
Алалія належить до найскладніших мовленнєвих патологій. По-перше, вона виникає внаслідок органічного ура­ження мовленнєвих зон кори головного мозку, що призводить до порушення специфічних механізмів мовлення у його мов­но-слуховій чи мовно-руховій ланках, що значно ускладнює та спотворює діяльність засвоєння та використання мови ди­тиною.
По-друге, алалія - це системне порушення мовлення, що виявляється в недорозвитку усіх його сторін (фонетико-фонематичної, лексичної та граматичної), усіх його видів (експре­сивного та імпресивного) та форм (усної та письмової).
По-третє, глибина порушення мовлення при алалії є досить суттєвою, що, зокрема, проявляється у відсутності або значно­му недорозвитку мовлення. Так, у найскладніших випадках перший рівень загального недорозвитку мовлення може спос­терігатися у дітей навіть у старшому дошкільному віці, а деякі недоліки писемного мовлення, спричинені алалією, залиша­ються у таких осіб навіть після закінчення школи.
По-четверте, досить складною є диференційна діагностика алалії та інших порушень психофізичного розвитку, досить три­валою є корекційна робота з подолання первинних та вторин­них відхилень розвитку цієї категорії дітей.
Алалія належить до найскладніших патологій мовленнєво­го розвитку.
Через порушення синтагматичних та парадигматичних одиниць мови або грубі дефекти сприймання алалію відносять до числа мовних порушень.
І сьогодні у вивченні алалії залишається багато невирішених питань, пов’язаних з диференційною діагностикою різних форм алалії, пошуком ефективних шліхів корекційної роботи тощо. Однак наявні підходи та методи корекційного впливу да­ють можливість проводити якісну корекційну роботу з подолан­ня зазначених порушень мовленнєвої діяльності та підготовку дітей до школи.
Афазія - де повна або часткова втрата мовлення внаслідок органічного ураження кори головного мозку.
Афазія - це системне порушення мовлення, яке охоплює різні рівні організації мовлення, впливає на його зв’язки з інши­ми психічними процесами та призводить до дезінтеграції всієї психічної сфери індивіда. При афазії порушується, насампе­ред, комунікативна функція мовлення. Афазія характеризуєть­ся порушенням всіх сторін мовлення: фонетики, лексики, гра­матики.
Про афазію, як мовленнєве порушення йдеться у випадках втрати вже системно сформованого мовлення.
Афазія виникає внаслідок органічного ураження головно­го мозку різної етіології: пухлин, черепно-мозкових травм, по­рушень кровообігу, судинних захворювань, інфекційних зах­ворювань.
Заїкання - це порушення мовлення досить поширене серед дітей різного віку. Часто заїкання спостерігається також у підлітків і дорослих.
Досить корисним прийомом подолання заїкання одразу ж після його виникнення є організація режиму цілковитого мовчання упродовж 3-5 днів. На цей час слід покласти дитину у ліжко, дати легкі заспокійливі засоби, збільшити час сну (з обов’язковим денним сном); у приміщенні не має бути жодних сильних подразників (телевізора, радіо, яскравих іграшок, яскравого світла тощо). Харчування повинно бути легким, але поживним. Потрібно відмінити будь-які заняття. Атмосфера має бути максимально доброзичливою.
Ці заходи необхідні для того, щоб заїкання не закріпилося у дитячому мовленні. Дитина має забути про випадок, пов’язаний з виникненням заїкання, та про саме заїкання. Якщо ж цього зробити не вдалося і заїкання закріпилося, слід звернутися до психо-невролога та логопеда.
Логопедична робота при заїканні спрямована на розвиток мовленнєвого дихання, плавності та мелодійності мовлення.
Слід знати основні правила мовлення при заїканні:
  • добре подумай про те, що хочеш сказати, перш ніж почати говорити;
  • початок фрази слід говорити трохи тихіше та повільніше;
  • вдих і видих під час мовлення треба робити через рот;
  • вдих має бути коротким, але не різким, а видих — довгим і плавним, безшумним;
  • зробивши вдих, слід одразу, але плавно починати говорити;
  • ніколи не слід говорити на вдихові;
  • голосні звуки, особливо наголошені, слід говорити чітко, а приголосні легко і без притиску;
  • речення слід ділити на короткі ритмічні відрізки, кожен з яких вимовляється немовби злито, як одне слово;
  • не слід напружуватися під час розмови, постава має бути невимушеною.
Для попередження заїкання найсуттєвішим є:
  • правильна організація режиму дня дитини;
  • своєчасне лікування гострих і хронічних захворювань;
  • створення навколо дитини теплої доброзичливої атмосфери;
  • забезпечення нормального спілкування дитини з дорослими та однолітками;
  • слід з повагою ставитися до інтересів і потреб дитини, а тому не варто примушувати її;
  • без крайньої потреби виконувати волю дорослих;
  • звертати особливу увагу на стосунки дитини у школі (особливо у підлітковому віці), на те, як вона стверджується як особистість, як реагує на зауваження, поради, критику.
Дошкільники із заїканням можуть відвідувати логопункт або спеціальні логопедичні групи для дітей із заїканням.
Допомогатаким дітям має бути комплексною і здійснюватися групою спеціалістів: невропатологом, логопедом, психологом, педагогом.
У процесі навчання й виховання дітей з мовленнєвими розладами у спеціальних дитячих садках і логопедичних групах при масових дитячих садках вирішують ті самі завдання, що визначені програмами масових дитячих садків в галузі фізичного, розумового, естетичного і морального розвитку дітей.
Якщо корекція розпочата вчасно (з 3-4 років), то у більшості випадків до початку шкільного навчання порушення мовлення вдається повністю подолати, після чого дитина може вступати до загальноосвітньої школи. І лише у випадках складної мовленнєвої патології навчання має продовжитися у спеціальній загальноосвітній школі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення. При нерізковираженому загальному недорозвиткові мовлення (IV рівень ЗНМ, або НЗНМ) корекційна робота проводиться протягом року, після чого дитина може успішно навчатися в масовій школі.
Основні завданнякорекційного навчання передбачають корекцію провідного дефекту (ЗНМ, заїкання), розвиток усіх сторін мовлення та підготовку дітей до навчання в школі. Цю роботу регламентують загальноосвітні програми виховання та навчання дітей дошкільного віку, а також спеціальні програми корекційного навчання для дітей з названими вище мовленнєвими дефектами. Після закінчення підготовчої групи дитячого садка діти з мовленнєвими розладами продовжують навчатися або в масових, або у спеціальних школах для дітей з важкими розладами мовлення. Останні працюють за програмами масових шкіл з подовженням термінів навчання.
Тому для правильного визначення мовленнєвих порушень обов’язково слід звернутися до логопеда, що працює у вашому дитячому садочку, школі, приватного логопеда, або до найближчого логопункту. Лише логопед володіє необхідним арсеналом прийомів, які дають змогу правильно визначити тип та причину порушення, а також розробити індивідуальну систему корекційної роботи, що враховує особливості саме вашої дитини.

Як виявити і виправити недоліки звуковимови.
Дошкільники не завжди оволодівають правильною вимовою звуків не тільки до п’яти, а й до шести років. Часто причинами відставання с не вікові особливості розвитку дитячого мовлення, а відхилення в будові артикуляційного апарату, недостатня рухливість його органів (губ, язика, нижньої щелепи), недостатній рівень розвитку фонематичного сприймання (дитина не розрізняє па слух окремі звуки, змішує їх).
Перш, ніж приступнім до виправлення недоліків звуковимови, потрібно виясниtn, які звуки дитина вимовляє неправильно і в чому виражається цей недолік. При обстежені в першу чергу перевіряється вимова звуків ш, ж, ч, щ, с, с'. з, з’, р, р’, л, л’. Найчастіше недоліки вимови них звуків мають місце у дітей старшого дошкільного віку.
Час звернутись до логопеда
Якщо вашій дитині важко спілкуватись зі своїми однолітками, і ви помітили, що її мова, значно відстає від норми зверніться за консультацією до логопеда. Виясніть, що стало причиною. Можливо, ви дуже мало спілкуєтесь з вашою дитиною, і вона просто не чує розмовної мови. Тоді негайно почніть більше спілкуватись з дитиною, читати казки, вірші, активно займатись малюванням і ліпленням.
Підставою для відвідування логопеда є неправильна вимова звуків.
Свистячі
«С»,«3»,«Ц» - малюк повинен чітко вимовляти до кінця 3-го року життя.
Шиплячі і сонорні
«Ш», «Ж», «Ч» «Л», «Р» до кінця 5-го року життя.
Якщо ви помітили помилки і вас тривожить мова вашої дитини зверніться до логопеда за консультацією і невідкладно. Чим довше малюк буде картавити і шепилявити, тим міцніше закріпиться у нього неправильна вимова і тим важче буде в майбутньому виправити дефект.
ПОРАДИ ЛОГОПЕДА ДЛЯ БАТЬКІВ
Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Важлива роль в розвитку мови дитини належить сім'ї. Правильна мова допомагав дитині встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки й бажання, сприяє успішному навчанню в школі.
Батьки не можуть залишатися байдужими до мовних вад своїх дітей, а тому:
  • розмовляйте з дитиною кожної вільної хвилини;
  • ні в якому разі не повторюйте неправильну вимову дитини. Пам'ятайте, що малюкові потрібно чути лише правильну мову дорослих;
  • не позбавляйте дитину спілкування з однолітками та старшими дітьми;
  • не закидайте дитину великою кількістю іграшок;
  • привчайте дітей бережливо ставитись до книжок та картинок;
  • уважно ставтесь до запитань Вашої дитини. Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою дитині;
  • систематично проводьте ігри в слова, наприклад: «Хто більше знає слів», «Придумай слово», «Назви, який ...» та інші;
  • не забувайте доречно вжити прислів'я, загадати загадку. Стимулюйте дитину до пригадування окремих рядків віршів, пісень;
  • не втручайтесь у дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправте помилку.
  • постійно стежте за правильністю мови дітей.