Голос Америки: Про інклюзивну освіту глухих

Точка зору

Інтерв'ю з Мирославою Гонгадзе за посиланням: 

http://education-inclusive.com/golos-ameryky-pro-inklyuzyvnu-osvitu-gluhyh/

М.Гонгадзе: В Україні за різними даними нараховується 120 тис. глухих. Більшість із них отримують середню освіту у спеціалізованих школах-інтернатах. Далі в доросле життя їм асимілюватись дуже складно, адже роками людей з вадами слуху чи мови вважали маже неповносправними. Останніми роками за допомогою західних грантів в Україні почали відновлювати навчання українською жестовою мовою. Один з ініціаторів цього процесу доцент Українського католицького університету Ігор Кобель, який зараз за програмою є дослідником Галадетського університету у Вашінгтоні.

І.Кобель розповів про те, як навчаються в Галадетському університеті, де майже всі студенти та викладачі глухі. Як навчаються у ВНЗ студенти з розладами слуху в Україні (у компактних групах при навчальних закладах). Коло спеціальностей для них є дуже обмеженим і після закінчення дуже рідко працюють за спеціальністю, тому що суспільство не готове до цього. Хоче за існуючою програмою соціальної педагогіки відкрити групу подібну і в Католицькому університеті. Труднощі в тому, що це не державний вуз.

Що потрібно, щоб глухим буле легше соціалізуватись суспільство?

І.Кобель:  Історично склалося, що глухі люди селилися компактно, де є школи для глухих. І в дореволюційні часи і потім. В Україні є 58 шкіл для глухих, Українське товариство глухих має кілька десятків власних підприємств, тому сім’ї де є глухі намагаються проживати компактно і багато з них працюють там. Проте суспільство ще не готове щоб адаптуватись, прийняти глухих до себе. Наприклад проблема сурдоперекладу. В Україні жоден вуз жоден коледж цим питанням не займається. Лише Українське товариство глухих готує невеличку кількість сурдоперекладачів. Якби не їхній навчальний центр, то важко уявити, як глухі давали би собі раду з їхніми щоденними проблемами.

У США є практика інклюзивної освіти, чи прижилася б вона в Україні?

Таку практику у світі ініціюють в основному батьки. Так само в Україні батьки не дуже хочуть возити своїх дітей, часом буває за 100 км до школи для глухих. Тут треба зрозуміти, що школа для глухої дитини це не просто школа, це є формування її свідомості, її культури, її мови. Без якої дитина в масовій школі може зачахнути. Тому, якщо в масовій школі створити такі самі умови – навчальні, технічні, з такою самою кваліфікацією вчителів, тоді можна говорити про інклюзію. Глухі діти це є окремий рядок в спеціальній педагогіці у світі. Це визнано навіть ООН.

1 березня 2016 року у Міністерстві освіти і науки України відбулося засідання робочої наради з питань організації вступних випробувань (у формі зовнішнього незалежного оцінювання, вступного іспиту) для осіб з особливими освітніми потребами.

http://education-inclusive.com/category/news/

http://education-inclusive.com/category/news/

У нараді взяли участь представники відділу освіти дітей з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, департаменту вищої освіти МОН, центральних органів виконавчої влади в галузі охорони здоров’я та соціального захисту, Українського центру оцінювання якості освіти, неурядових організацій, зокрема Національної асамблеї інвалідів України, Українського товариства сліпих, Українського товариства глухих та інших.

Заступник Міністра освіти і науки Павло Хобзей, наголосив на забезпеченні реалізації права на здобуття вищої освіти особами з порушеннями розвитку, зокрема сліпих та глухих.

Павло Хобзей зазначив, що необхідно сприяти вступу до вищих навчальних закладів сліпим та глухим абітурієнтам, шляхом надання права на іспити, але далі – рівність у знаннях.

Начальник відділу нормативного забезпечення вищої освіти департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Григорій Бойко проінформував учасників наради про зміни у законодавстві про вищу освіту щодо конкурсу за результатами вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі осіб, які мають захворювання, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання.

Начальник організаційно-технологічного відділу Українського центру оцінювання якості освіти Андрій Ночкін повідомив про правові аспекти та обґрунтування необхідності прийняття розробленого проекту наказу Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України «Деякі питання участі в зовнішньому незалежному оцінюванні та вступних іспитах осіб, які мають певні захворювання».

Також учасники наради обговорили рекомендації Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров’я України щодо адаптації процедури зовнішнього незалежного оцінювання для осіб з особливими освітніми потребами та проекту Переліку особливих (спеціальних) умов, що можуть бути створені для осіб з особливими освітніми потребами в пунктах проведення зовнішнього незалежного оцінювання.

За підсумками наради Українському центру оцінювання якості освіти рекомендовано доопрацювати проекти нормативних актів з урахуванням пропозицій, висловлених представниками громадськості.

Шляхи реалізації запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітньому просторі

24-25 лютого 2016 року у Комунальному вищому навчальному закладі Київської обласної ради «Академія неперервної освіти» відбувся Всеукраїнський науково-практичний семінар «Шляхи реалізації запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітньому просторі».

Захід відбувся з метою реалізації державної політики, в контексті Указів Президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» від 25.08 2015 № 501, «Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю» від 3 грудня 2015 року № 678, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами шляхом запровадження інклюзивного навчання.

У семінарі взяли участь представники Міністерства освіти і науки України, департаментів освіти і науки обласних державних адміністрацій, науково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти, провідні науковці Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, Львівського національного університету імені Івана Франка, керівники навчальних закладів, психолого-медико-педагогічних консультацій, практичні психологи, соціальні педагоги, представники громадських інституцій, всього понад 120 осіб.

У ході роботи семінару обговорювалися такі питання:

• державно-управлінські механізми запровадження інклюзивної освіти в Україні;
• рекомендації Комітету ООН з прав людей з інвалідністю щодо виконання 24 статті Конвенції про права інвалідів;
• спеціальна та інклюзивна освіта в сучасному вимірі: методологічні орієнтири;
• особливості підготовки педагогів до роботи в інклюзивному навчальному середовищі: міжнародна практика і вітчизняний досвід;
• організаційно-методичні засади діяльності асистента вчителя в інклюзивному класі;
• підвищення кваліфікації педагогічних працівників з питань організації навчання дітей з розладами аутичного спектра в освітньому просторі;
• результати та перспективи впровадження інклюзивного навчання в закладах освіти Київської області.
• http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2016/02/26/shlyaxi-realizacziyi-zaprovadzhennya-inklyuzivnogo-navchannya-u-zagalnoosvitnomu-prostori/

Круглий стіл щодо удосконалення діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій

У МОН обговорили створення сучасної моделі психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами

 
11 лютого 2016 року у Міністерстві освіти і науки України відбувся круглий стіл щодо удосконалення діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій, їх ролі у здобутті освіти, реабілітації та соціалізації дітей з особливим освітніми потребами.

У заході взяли участь представники державних органів влади, науки, центральної, обласних та місцевих психолого-медико-педагогічних консультацій, а також громадських організацій, які опікуються освітою дітей з особливими потребами.

Учасники круглого столу обговорили створення сучасної моделі психолого-педагогічного та соціального супроводу дітей з особливими потребами в освітньому середовищі; роль психолого-медико-педагогічних консультацій, батьків, громадських інституцій у розв’язанні актуальних завдань щодо освіти дітей з особливими потребами, зокрема, в умовах інклюзивного навчання; забезпечення реалізації права на освіту дітей із складними порушеннями розвитку, починаючи з дошкільного віку.

На вирішення окреслених завдань спрямована діяльність Інклюзивно-ресурсних центрів, які створені на базах психолого-медико-педагогічних консультацій в рамках проекту «Інклюзивна освіта: крок за кроком», що був реалізований Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» у Вінницькій, Рівненській, Черкаській областях та місті Києві у 2015 році.

Модель діяльності такого центру за результатами проекту презентувала Тетяна Каменщук, директор навчально-методичного центру психологічної служби системи освіти Вінницької області. В результаті успішної діяльності Інклюзивного ресурсного центру налагодилась міжвідомча координація усіх структур, дотичних до проблем родин, які виховують особливих дітей. Об'єднання зусиль державних, громадських організації та батьків забезпечили ефективні результати вирішенням різних проблем дітей з особливими освітніми потребами в області.

Доктор психологічних наук, професор кафедри психології Львівського національного університету ім. І. Франка, науковий керівник всеукраїнського експерименту «Науково-методичні засади створення моделі психолого-педагогічної, соціальної реабілітації та інтеграції дітей із розладами спектра аутизму» Катерина Островська презентувала комплекс методик психодіагностики розладів у дітей із спектром аутистичних порушень. Зазначені методики сприятимуть фахівцям психолого-медико-педагогічних консультацій у виявленні та визначенні ступеня порушень розвитку дітей з розладами  спектра аутизму.

За результатами засідання круглого столу учасниками була підтримана пропозиція щодо поширення експериментальної моделі Інклюзивних ресурсних центрів шляхом  розроблення проекту відповідного нормативного документа.

Інклюзивна освіта в Україні: тест на євроінтеграцію

Поодинокі історії про порушення прав інвалідів час від часу викликають резонансні реакції, як-от випадок із дівчинкою-інвалідом, яку не пустили в кафе. Нас обурюють подібні ситуації. Однак чи готові ми насправді подолати упередження щодо людей із інвалідністю, допомогти їм інтегруватися у суспільство, а не просто співчувати їм? Чи робимо ми реальні кроки на шляху до інклюзивної освіти, чи лише говоримо про це? Що стає на заваді впровадження інклюзії в Україні? Чи можливо розв’язати проблему архітектурно-конструктивної неготовності навчальних закладів?
Посилання на статтю:  http://media.wix.com/ugd/62798d_992963700d234f0e8bde7753ab6be4a0.pdf

Діти з інвалідністю: серед нас чи на узбіччі суспільства?

В Україні понад 150 тисяч дітей з інвалідністю. Менше двох відсотків з них мають можливість навчатися поряд зі здоровими дітьми. Громадські активісти вимагають законодавчих змін, аби виправити ситуацію.

Мама Тимура Євгенія Панічевська доклала чимало зусиль, щоб він міг вчитися у школі

Коли Тимур відповідає біля дошки на уроці з математики, він не розписує склад числа, як того вимагають від усіх інших учнів, а рахує усно. На запитання дітей "Чому?", вчителька відповідає: "Тому що він професор". Він може зробити вправу, так як усі, проте це забере у нього більше часу. Вчителька жартами намагається тримати баланс у класі, щоб хлопчик міг вчитися разом з іншими.
У Тимура діагноз - аутизм, і школа в таких ситуаціях пропонує надсилати вчителя додому. Проте мати хлопчика, Євгенія Панічевська, наполягла, щоб її син навчався у класі. "Бо де ще людині навчитися бути людиною, як не поряд з іншими людьми? Де він ще побачить, як себе потрібно поводити в різних ситуаціях?"- пояснює вона. Зараз 9-річний Тимур у другому класі, частину уроків відвідує в школі, інші - вдома.

Єгору Шевінському поєднувати навчання в класі та індивідуальне не дозволили

Без "золотої середини"

Менше пощастило Інні Шевінській, у якої двоє дітей з особливими потребами. Старшого хлопчика, Єгора, з аутизмом їй спочатку порекомендували влаштувати в інтернат. "Ми побули в інтернаті і зрозуміли, що там рівень навчання ніякий зовсім. Там головне, щоб вони не билися, акцент не стоїть на навчанні," - розповідає Інна.

Щоб Єгора зарахували до звичайної школи, їй довелося зняти йому інвалідність, інакше не приймали. "Перший клас нам було більш-менш простіше, бо була база, ми ходили на підготовку до школи. А з нового року стало зрозуміло, що ми не тягнемо. Він не може сконцентрувати увагу, висидіти урок, як каже вчитель, виключається", - скаржиться на безвихідь Інна. Поєднувати навчання вдома з неповним відвідуванням школи її сину не дозволили.

"Особливі діти": кого адаптувати до школи – дитину чи середовище?

Кар'єра й інвалідність: неможливе можливе?

Німецька школа – до рівних шансів ще далеко

Обидві мами зіткнулися з проблемою, коли "золотої середини" - тобто варіанту для їхніх дітей - немає. Бо хоч Тимур і поєднує різні види навчання, за документами він просто вчиться вдома, і надалі з цим буде виникати все більше проблем, пояснює його мама.

Зараз Євгенія Панічевська разом з іншими активістами працює над змінами до закону про освіту, які би дозволили дітям з особливими освітніми потребами мати власну навчальну програму і поєднувати навчання в класі та індивідуальне. Окрім того, активісти вимагають вилучити із закону формулювання, що діти з особливими потребами мають "не порушувати права на освіту інших дітей". Через цю фразу в законі будь-які скарги батьків здорових школярів можуть залишити дітей з інвалідністю поза школою. Ця проблема набула резонансу після нещодавного виступу у Верховній Раді активістки Ангеліни Чендарової, яка з власного досвіду вказала на проблему дискримінації дітей з обмеженими можливостями.

Інтернат як ізоляція

Для дітей з особливими освітніми потребами в Україні зараз є кілька варіантів: інтернат, навчання вдома, "спецклас" та інклюзивна освіта. В інтернатах збирають дітей з однаковою групою захворювань: зокрема, психічними розладами, вадами руху, зору або слуху. Утім, з інтернатів діти виходять непристосованими до зовнішнього світу. "Коли дитина в інтернаті, вона бачить лише таких, як вона. Вона в основному там і живе. Тільки в кращому випадку її забирають на вихідні чи канікули, бо цей заклад зазвичай знаходиться за 50-100 кілометрів від домівки", - пояснює уповноважений президента з питань дитини Микола Кулеба. За його словами, в Україні в інтернатах наразі перебуває близько 40 тисяч дітей.

Не допомагає соціалізуватися і навчання вдома, а "спецклас" - це коли дитина ходить до звичайної школи, але навчається у класі, де зібрані такі ж як вона діти. Це краще, ніж інтернат, проте знову ж таки - певна ізоляція від здорових дітей, і часто далеко від дому.

Чому не працює інклюзія

Тимура Панічевського вчителька на уроках математики жартівливо називає професером

Ідеальним варіантом для свого сина мама Тимура вважає інклюзивну освіту, коли дитина з особливими потребами навчається у звичайному класі, їй допомагає асистент, під неї створюється адаптована навчальна програма. Директор школи спершу з радістю погодилась. Лише потім, вчитавшись у закони, побачила проблему. Адже, згідно з українським законодавством, інклюзивним може бути лише клас. Це означає, що в ньому навчаються троє дітей з особливими потребами. Для них виділяється штатна одиниця - асистент-учителя. "Після того як директор зрозуміла цю процедуру, вона сказала, що можливості створювати під нього інклюзивний клас немає. Така ситуація у більшості шкіл. Тому що школи переповнені, у нас в класах по 30 дітей і більше, а інклюзивний клас вимагає 20 дітей," - розповідає Євгенія Панічевська.

Немає місця, коштів, пристосувань - обґрунтовують свою відмову директори шкіл. І не безпідставно, вважає уповноважений президента з питань дитини. Показовою він називає непристосованість шкіл навіть для доступу дітей на інвалідних візках. "В Україні з майже 17 тисяч шкіл тільки 91 школа має доступ до другого поверху для дітей з проблемами опорно-рухового апарату. А 26 відсотків шкіл не мають навіть доступу до першого поверху. Проблемами є і ширина дверей, пристосування в класах, і, звісно, фінансування цих закладів", - пояснює Микола Кулеба.

Як змінити ситуацію

Втім, ситуація - не безвихідна, вважає Кулеба. Варіантами для швидких змін він називає перерозподіл коштів. Наприклад, за рахунок тих же інтернатів. "Якщо держава витрачає майже 10 тисяч гривень в рік на звичайного учня в школі, то на дитину інклюзії 20 тисяч, а в інтернатному закладі - майже 80 тисяч," - розповідає Кулеба.

Складніша за брак коштів перепона - несприйняття людей з інвалідністю у суспільстві. Вчителі зазвичай не знають, як себе поводити з дітьми, які потребують інклюзивної освіти, розповідає голова громадської організації "Родина" Лариса Самсонова. "В минулому році ми зняли фільм про інклюзивне навчання і попросилися з ним в 10 шкіл міста Києва. Працювали з вчителями, учнями і з батьками. Учні сприйняли "на ура" - спочатку дуже задумались, потім, під час обговорень, сказали, що їм треба було це все з самого початку пояснювали, що такі діти в їхньому класі повинні бути і вони готові допомагати. А от вчителі навіть не хотіли дивитися цей фільм. Виявилося, що лише 15 відсотків з них знають про інклюзію," - розповідає Самсонова.

Німеччина - на досягнутому не зупиняються

У Німеччині, де інклюзія розповсюджена на 30 відсотків дітей і працевлаштована кожна 3-тя людина з інвалідністю, на досягнутому не зупиняються і також вважають, що потрібно більше працювати зі сприйняттям у суспільстві. "Це доволі погана статистика, якщо порівняти з іншими країнами в Європі, такими як Італія, Франція, Фінляндія, Швеція - у цих країнах більшість таких дітей ходять у звичайні школи, - розповідає координатор одного з проектів інклюзивного навчання у Берліні Ханс Ревер.

Він зауважує, що багато німців , особливо люди старшого покоління, не звикли бачити поряд людей з інвалідністю. Згідно з опитуванням, лише один відсоток дорослого населення країни у свої шкільні роки мали контакт з дітьми із обмеженими можливостями. "Ситуацію не можна змінити, якщо не розпочати інклюзію рано, ще в школі чи садочку. Бо це місце, де діти налагоджують контакт і де вони можуть зрозуміти, що це не так страшно," - підсумовує Ханс Ревер.

• Дата 22.12.2015
• Автор Олена Абрамович
•  Постійне посилання http://dw.com/p/1HRN4

Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл

 

Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл: посіб./ [Тоні Бут]; пер. з англ. - К.: ТОВ Видавничий дім «Плеяди», 2015. – 190.
Посібник «Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл» - третє видання, призначене допомогти визначити вплив впровадження інклюзивних цінностей на всі аспекти шкільного життя та взаємодію шкіл із місцевими громадами.
У посібнику описані чіткі та практичні стратегії використання Індексу для здійснення заходів із планування діяльності навчальних закладів на основі результатів самооцінювання їх роботи відповідно до запропонованої структури планування, індикаторів і запитань.
Адресовано вчителям, керівникам загальноосвітніх навчальних закладів, методичним, науково-педагогічним та науковим працівникам, слухачам курсів підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти, студентам вищих і середніх педагогічних навчальних закладів, науковцям та іншим фахівцям, зацікавленим у впровадженні інклюзивної освіти.

Завантажити файл (IndexForInclusion.pdf)