Від інклюзивної освіти до інклюзивного суспільства

 

Мине ще кілька тижнів, ну, можливо, місяців, і всіх нас, і дітей, і дорослих, можна буде привітати з новим законом “Про освіту” ― базовим законодавчим актом, який, власне, і визначить, яким шляхом піде вся українська освіта. Та, мабуть, ніхто не очікує на його появу більше, ніж інваліди, тобто “громадяни з особливими потребами”. 

Чого ж очікують українські громадяни з вадами здоров’я? А очікують вони, що нарешті буде підтверджено їхнє право на інклюзивну освіту, яке, за європейськими нормами, є невід’ємним правом кожного. Тож спробуємо розібратися: що таке реальна інклюзивна освіта, і чи дочекаються її громадяни з особливими потребами.

На перший погляд, ідея інклюзивної освіти дуже проста: дитина, що має вади здоров’я, навчається разом зі здоровими дітьми (як в усьому цивілізованому світі). Ані американця, ані німця, ані шведа давно вже не здивуєш тим, що деякі учні вранці поспішають до школи на інвалідному візку, або користуючись білою тростиною. Таке видовище стало для пересічного європейця таким звичним, що він просто не звертає на нього уваги. Давно є звичними пандуси, якими обладнані будівлі дитячих садків, шкіл та вищих навчальних закладів, а діти змалечку привчаються бути толерантними до колег по навчанню, які трохи інші на вигляд, але мають такі ж потреби, як і вони — отримати гідну освіту, що дозволить їм прожити гідне життя рівноправного громадянина.

Продовження статті за посиланням:   

http://education-inclusive.com/vid-inklyuzyvnoyi-osvity-do-inklyuzyvnogo-suspilstva/

 

Інклюзивна освіта в Україні: досвід, проблеми і великі сподівання

Створення рівних можливостей для всіх громадян без винятку – незалежно від їх соціального статусу, стану здоров’я, віку чи інших показників – одне з основних завдань для суспільства, що прагне розвиватися у демократичному напрямку. Інклюзивна освіта – це здобуток цивілізованої демократичної освітньої системи, що покликаний стерти принизливі кордони, які виникають стосовно людей із інвалідністю.

Інклюзивний освітній процес передбачає інтеграцію дітей із інвалідністю до типових навчальних колективів, що підкреслює цінність кожного для суспільства. Організація інклюзивно-освітньої платформи у звичайній школі чи то дитячому садку дає можливість дітям із інвалідністю не замикатися у собі, не боятися світу і не комплексувати стосовно своєї інакшості. На користь інклюзивної освіти в Україні та за кордоном вироблено чимало теоретичного і практичного матеріалу. За інклюзивну освіту, в першу чергу, активно виступають самі батьки дітей із інвалідністю, а також громадські та благодійні організації, які мають дотичний профіль діяльності. Досвід європейської інклюзії, що вже має позаду десятиліття успішних напрацювань, говорить сам за себе, адже показує неабияку перспективність та успішність такого навчально-розвивального напрямку.

Продовження статті за посиланням  

http://education-inclusive.com/inklyuzyvna-osvita-v-ukrayini-dosvid-problemy-i-velyki-spodivannya/

Голос Америки: Про інклюзивну освіту глухих

Точка зору

Інтерв'ю з Мирославою Гонгадзе за посиланням: 

http://education-inclusive.com/golos-ameryky-pro-inklyuzyvnu-osvitu-gluhyh/

М.Гонгадзе: В Україні за різними даними нараховується 120 тис. глухих. Більшість із них отримують середню освіту у спеціалізованих школах-інтернатах. Далі в доросле життя їм асимілюватись дуже складно, адже роками людей з вадами слуху чи мови вважали маже неповносправними. Останніми роками за допомогою західних грантів в Україні почали відновлювати навчання українською жестовою мовою. Один з ініціаторів цього процесу доцент Українського католицького університету Ігор Кобель, який зараз за програмою є дослідником Галадетського університету у Вашінгтоні.

І.Кобель розповів про те, як навчаються в Галадетському університеті, де майже всі студенти та викладачі глухі. Як навчаються у ВНЗ студенти з розладами слуху в Україні (у компактних групах при навчальних закладах). Коло спеціальностей для них є дуже обмеженим і після закінчення дуже рідко працюють за спеціальністю, тому що суспільство не готове до цього. Хоче за існуючою програмою соціальної педагогіки відкрити групу подібну і в Католицькому університеті. Труднощі в тому, що це не державний вуз.

Що потрібно, щоб глухим буле легше соціалізуватись суспільство?

І.Кобель:  Історично склалося, що глухі люди селилися компактно, де є школи для глухих. І в дореволюційні часи і потім. В Україні є 58 шкіл для глухих, Українське товариство глухих має кілька десятків власних підприємств, тому сім’ї де є глухі намагаються проживати компактно і багато з них працюють там. Проте суспільство ще не готове щоб адаптуватись, прийняти глухих до себе. Наприклад проблема сурдоперекладу. В Україні жоден вуз жоден коледж цим питанням не займається. Лише Українське товариство глухих готує невеличку кількість сурдоперекладачів. Якби не їхній навчальний центр, то важко уявити, як глухі давали би собі раду з їхніми щоденними проблемами.

У США є практика інклюзивної освіти, чи прижилася б вона в Україні?

Таку практику у світі ініціюють в основному батьки. Так само в Україні батьки не дуже хочуть возити своїх дітей, часом буває за 100 км до школи для глухих. Тут треба зрозуміти, що школа для глухої дитини це не просто школа, це є формування її свідомості, її культури, її мови. Без якої дитина в масовій школі може зачахнути. Тому, якщо в масовій школі створити такі самі умови – навчальні, технічні, з такою самою кваліфікацією вчителів, тоді можна говорити про інклюзію. Глухі діти це є окремий рядок в спеціальній педагогіці у світі. Це визнано навіть ООН.

1 березня 2016 року у Міністерстві освіти і науки України відбулося засідання робочої наради з питань організації вступних випробувань (у формі зовнішнього незалежного оцінювання, вступного іспиту) для осіб з особливими освітніми потребами.

http://education-inclusive.com/category/news/

http://education-inclusive.com/category/news/

У нараді взяли участь представники відділу освіти дітей з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, департаменту вищої освіти МОН, центральних органів виконавчої влади в галузі охорони здоров’я та соціального захисту, Українського центру оцінювання якості освіти, неурядових організацій, зокрема Національної асамблеї інвалідів України, Українського товариства сліпих, Українського товариства глухих та інших.

Заступник Міністра освіти і науки Павло Хобзей, наголосив на забезпеченні реалізації права на здобуття вищої освіти особами з порушеннями розвитку, зокрема сліпих та глухих.

Павло Хобзей зазначив, що необхідно сприяти вступу до вищих навчальних закладів сліпим та глухим абітурієнтам, шляхом надання права на іспити, але далі – рівність у знаннях.

Начальник відділу нормативного забезпечення вищої освіти департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Григорій Бойко проінформував учасників наради про зміни у законодавстві про вищу освіту щодо конкурсу за результатами вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі осіб, які мають захворювання, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання.

Начальник організаційно-технологічного відділу Українського центру оцінювання якості освіти Андрій Ночкін повідомив про правові аспекти та обґрунтування необхідності прийняття розробленого проекту наказу Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України «Деякі питання участі в зовнішньому незалежному оцінюванні та вступних іспитах осіб, які мають певні захворювання».

Також учасники наради обговорили рекомендації Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров’я України щодо адаптації процедури зовнішнього незалежного оцінювання для осіб з особливими освітніми потребами та проекту Переліку особливих (спеціальних) умов, що можуть бути створені для осіб з особливими освітніми потребами в пунктах проведення зовнішнього незалежного оцінювання.

За підсумками наради Українському центру оцінювання якості освіти рекомендовано доопрацювати проекти нормативних актів з урахуванням пропозицій, висловлених представниками громадськості.