пʼятницю, 23 грудня 2011 р.

Поради з розвитку мовлення дітей


Мовленнєві проблеми сьогодні стали досить поширеним явищем. У третини обстежених дітей можна виявити мовленнєві вади. Те, що становище при цьому є жахливим, стверджують відомі в країні спеціалісти.
Це явище ускладнюється ще й тим, що деякі мовленнєві вади позначаються на інтелекті дитини. Відома влучна фраза англійського невролога Джексона: «Інтелект їде в упряжці  з мовленням».
Справді, затримки в розвитку мовлення спричиняють затримку розумового розвитку дитини, обмежують її загальний потенціал.
Через голод спілкування дитина в сучасному суспільстві може стати недорозвиненою. А враховуючи зростання мовленнєвої патологи, можна говорити про реальну загрозу генофонду нації.
Мовленнєві проблеми в подальшому житті дитини спричинюють погану успішність у школі. Внаслідок цього - - знижена самооцінка, закомплексованість, неврози.
Тому головною метою логопеда, вихователів, батьків дитини з мовленнєвими вадами є мовленнєва підготовка дитини до школи, що є також; профілактикою порушень письма та читання. Ці порушення можуть бути самостійною патологією, а також: наслідком вад усного мовлення.
Порушення читання та письма негативно впливають на формування особистості дитини. Невдачі при оволодінні читанням та письмом спонукають виникненню та закріпленню таких рис характеру, як невпевненість, тривожність, або ж агресивність, озлобленість, негативізм. Ці афектні реакції і можуть бути наслідком порушень читання та письма, або лише супроводжують ці вади, перебуваючи в загальній структурі нервово-психічних захворювань.
Цей матеріал може бути використаний батьками, вихователями, учителями, логопедами для розвитку мовлення у дітей дошкільного віку..

Психологічний механізм порушень читання та письма.
Мовлення, в тому числі і письмове, - це продукт роботи всього мозку. Будь-яка психічна функція, зокрема і мовленнєва, спирається в своєму прояві на визначені ділянки мозку. Але не можна сказати, що кожна психічна функція закріплена за якимсь конкретним центром у корі мозку. Тут діє принцип дина¬мічного стереотипу. І функція може змінювати своє психофізіологічне підґрунтя, користуючись різними ділянками та можливостями мозку.
Можна казати, що, наприклад, мовленнєва функція користується діяльністю всього мозку. Отже, коли ми знатимемо, за що відповідає кожна окрема ділянка мозку, то зможемо впливати на її розвиток. Тим самим зможемо покращити її роботу та вплив на розвиток різних сторін мовленнєвої функції.
Тут доречно сказати про своєчасність розвитку роботи мозку, а значить, і зокрема розвитку мовлення. Відповідно, що раніше виявлено порушення, то ефективніше буде корекційний вплив.
Крім того, цікавим є й такий аспект в роботі логопеда: по проявах дефекту мовлення можна визначити, яка ділянка мозку недостатньо розвинена, і впливати на її розвиток не лише суто в мовленнєвому аспекті, адже будь-яка ділянка (лобна, скронева, потилична, тім'яна) відповідає не тільки за якість мовленнєвого процесу, а й за інші вищі психічні функції.
Тобто йдеться про гармонійний розвиток усього мозку загалом, гармонійний розвиток дитини. Логопеду, який проводить заняття з корекції мовлення, треба мати уяву, до якої ділянки мозку він апелює, коли дає якесь завдання, вправу дитині, знати також за які інші функції відповідає ця ділянка, щоб так само впливати на неї не лише через мовленнєву функцію, а й через інші.
За приклад візьмемо порушення, які спостерігаються у дітей дисграфіків та дисклексиків. Це порушення звуковимови, звукоскладової структури слова, особливості мовленнєвої та ручної моторики динамічної сторони мовлення, стан слухової функції та сприйняття мовлення, мовленнєвого аналізу та синтезу, граматичної побудови мовлення, словникового запасу, зорово-просторових функцій тощо.
Крім названих порушень, нерідко у дітей простежується ліворукість, амбідекстрія або несвоєчасне формування міжпівкульної домінантності. Це також може бути поштовхом до перелічених вад письмового мовлення та читання.
Деякі особливості діяльності мозку.
Отже, як працює мозок? Безумовно, його робота вченими ще не вивчена досконало, але деякі аспекти ми вже знаємо.
Так, лобні системи мозку відповідають за програмування будь-якої діяльності людини, в тому числі і мовленнєвої. Скроневі ділянки - - це зона розпізнавання звуків, як вербальних, так і невербальних. Тім'яна ділянка відповідає за простір, час, кількість. У мовленнєвому плані - - це вся морфологія мовлення. Потилична зона є зоровою в усіх її аспектах. Вона має прямий вплив на письмове мовлення та читання, а також інші прояви мовленнєвої функції. Крім цього, слід зважати на те, як працюють обидві півкулі мозку. Відомо, що люди з правопівкульною домінантністю більш вразливі, емоційні, нерідко обдарованість їх проявляється у творчій діяльності, як художників, поетів, талановитих письменників тощо. Це люди з провідною лівою рукою. Лівопівкульна домінантність - - це схильність до точних наук, логіки, раціоналізму.
Є діти з рівномірним функціонуванням обох півкуль, які однаково володіють як лівою, так і правою рукою. Це амбідекстри.
Не треба плутати дітей-амбідекстрів з дітьми, у яких становлення домінантної півкулі затримується. Визначити це можна по тому, як діти використовують руку. У них важко визначити, яка рука є провідною. Дитина бере предмет то лівою, то правою рукою. Розвиток таких дітей теж затримується: пізніше формується мовлення та інші функції. Мовлення формується з різноманітними вадами.
Як розпізнати, що це за дитина: чи дитина - амбідекстр, чи дитина з несвоєчасно сформованою домінантністю? Якщо дитина однаково володіє обома руками, нормально розвивається, також згідно з віком розвивається мовлення, то немає підстав для тривоги. Але якщо дитині 4-5 років, а провідна рука ще не визначена, розвиток мовлення затримується, затримується становлення інших функцій (мислення, руховий розвиток тощо) - - це вже тривожна ознака, зокрема, треба втрутитись логопеду, психологу, невропатологу чи психіатру. Ще один аспект у вивченні дітей ліворуких та дітей-амбідекстрів. І ліворукі і амбідекстри - це діти групи ризику. У чому ж ризик? Як відомо, вони більш емоційні вразливі, схильні до неврозів за несприятливих умов виховання та за неосвічених відносно їхніх особливостей батьків, вихователів.
Вплив мовленнєвих проблем на особистість
Діти часто мають проблеми у мовленні, зокрема, в читанні та письмі. Дорослі часто вважають, що це лінощі, небажання вчитися, неслухняність. Дитина і без того страждає, що в неї щось не виходить з читанням та письмом, а тут ще й дорослі кажуть їй, яка вона погана порівняно з іншими дітьми. І накопичується в душі дитини образа, знижується самооцінка. А щоб якось компенсувати це, починає шукати і знаходити вихід у негативних проявах: бешкетує, порушує дисципліну, а пізніше нерідко потрапляє в різні асоціальні групи, може стати правопорушником. А якби своєчасно втрутились спеціалісти, цього можна було б уникнути, зберегти здоров'я їхній дитині. І в цьому значна роль логопеда. «Дитина правильно вимовляє всі звуки, - вважають вони, - тому погане читання та письмо потребують дисципліни та контролю».
Всі ці аспекти слід враховувати і батькам, і вихователям, і логопедам. Виконуючи з дитиною якусь вправу, робіть це, усвідомлюючи, на яку ділянку мозку здійснюється вплив, стимулювання. Треба не захоплюватись якимись одноманітними вправами, а якомога більше урізноманітнювати їх, включати в роботу у разі можливості всі ділянки мозку. Безумовно, до кожної дитини слід підходити індивідуально. Коли ми знаємо, з якими функціями у дитини більше проблем, до тих функцій ми добираємо більше вправ, але не забуваємо й про інші, нібито менш постраждалі ділянки мозку. Бо знаємо, що мовлення - - це продукт роботи всього мозку.
От чому, наприклад, у логопедичних групах дитячих садків загальні, фронтальні заняття має проводити вихователь за допомогою розробок логопеда, а логопеду працювати прицільно, тобто індивідуально або ж зі сформованими ним групами дітей із подібною патологією. Тим більше користі, коли, скажімо, батьки працюють зі своєю дитиною окремо за вказівкою логопеда.
Як: виявити домінуючу півкулю мозку?
Обстеження має бути ретельним. Дуже важливо з'ясувати насамперед, яка рука є провідною. У цьому плані не завжди можна довіряти батькам. Наприклад, на запитання «Якою рукою ваша дитина малює чи їсть?» батьки, буває, впевнено відповідають: «Правою».
Дитина й справді пише, малює правою. Але чому? А тому, що навіть дитину ліворуку змалку могли привчити до правої руки: «Тому що так правильно». Але ж півкульну домінантність не змінити. Не можна безслідно перемінити провідну руку. Мозок відповість на це погіршенням стану дитини, насамперед психоемоційним, а далі й соматичним.
Тому краще самому спеціалісту переконатися в тому, як працюють півкулі мозку. Чи це дитина ліворука, чи амбідекстр, чи встановлення домінантності запізнюється? Для цього існують спеціальні тести. Для неспеціаліста в цій справі тести не завжди можуть дати чітку відповідь. Але все ж таки схильність дитини до якоїсь руки можна помітити.
Можна протягом дня спостерігати за дитиною (але щоб вона цього не помітила, якою рукою вона щось робить: бере іграшку, ложку, вказує тощо). І ста¬вити позначки біля граф «права рука» і «ліва рука».
Також можна попросити дитину щось намалювати на аркуші паперу, який поділений навпіл. Малюнок нехай буде такий самий, як праворуч, так і ліворуч, але малювати на одній частині аркушу паперу треба правою рукою, на іншій - - лівою. Різницю або однаковість можна помітити одразу.
Або ж подивитись, яка рука провідна під час таких вправ:
·                       Закрутити кришечку на пляшці.
·                       Розрізати папір ножицями.
·                       Нанизати намистинки.
·                       Почистити взуття щіткою.
·                       Намотати нитку на котушку.
·                       Перелити воду з однієї ємності в іншу.
·                       Потрапити голкою, шпилькою у невелику крапку.
·                       Відгвинтити гайку.
·                       Скласти дрібні деталі у вузький циліндр.
·                       Розкласти картинки.
·                       Стерти гумкою.
·                       Засилити нитку в голку.
·                       Почистити себе, струсити пил.
·                       Дістати намистинку ложкою зі склянки.
·                       Застебнути замок-блискавку на сумці.
·                       Взяти чашку, зробити кілька ковтків води. Умова під час виконання: дитини не має знати, для чого вона все це виконує.
Отже, з'ясувавши, яке сприйняття оточуючого світу, правопівкульне чи лівопівкульне, працюючи з дитиною, треба робити акцент у роботі на лівопівкульне сприйняття, а з дитиною, у якої провідна права рука правопівкульна. А якщо дитина - амбідекстр, стимулюємо гармонійно обидві півкулі.
Це також має відображатися у підготовці до заняття з дитиною..
Вправи для стимулювання правої півкулі це такі, які активізують образне мислення, почуття, уяву, цілісну картину світу. І тут слід спеціалістам, які пра¬цюють з дітьми, батькам, вихователям самим бути творчими, щоб шукати такі ігри, вправи.
Особливості дітей з різним півкульним домінуванням
Також слід враховувати специфічність роботи півкуль мозку, їх домінування. Працюючи з дитиною ліворукою або амбідекстром з будь-якої її мовленнєвої вади, треба враховувати, що ця дитина належить до групи ризику за своєю вразливістю, більш емоційним сприйняттям оточення. І хоча емоційне сприйняття світу властиве всім дітям, особливо раннього віку, діти з правопівкульним акцентом потребують більш уважного ставлення до свого психоемоційного стану.
Основне навантаження в цьому питанні, безумовно, накладається на батьків. Дітям потрібна спокійна домашня обстановка, врівноважені батьки, які розуміють проблеми своєї дитини і не звинувачуватимуть безпідставно в лінощах та небажанні вчитися.
Вони розуміють, що якісь види робіт даються дитині важче не тому, що вона не хоче, лінується, а тому, що її мозок більш налаштований на іншу роботу. І неприйняття дитини в цих питаннях, дратування і навіть покарання лише погіршують стан дитини та її можливості. З такою дитиною треба працювати більш терпляче, толерантніше.
Діти з лівопівкульним акцентом інші: більш врівноважені, менш вразливі, не так гостро можуть приймати якісь незвичайні події. Про таких дітей варто знати, що вони іноді не можуть так гарно щось намалювати, заспівати чи виконати інші вправи, які потребують уявлення, творчості. Проте вони чітко і залюбки виконують якість логічні вправи, задачі.
І таким дітям не слід дорікати в тому, що вони не дуже старанні у важких для них справах. Треба з розумінням ставитись до їх особливостей, щоб не зашкодити вразливій дитячій психоемоційній сфері.
Але в іграх, вправах, заняттях з дітьми обов'язково слід апелювати до недомінуючої півкулі. Тобто дітям з переважно правопівкульним домінуванням давати більше вправ, ігор, задач на логічне мислення, розрахунок, конструкційну діяльність, а дітям з лівопівкульним домінуванням ігор, вправ на інтуїцію, передбачення, образне мислення.
Все це збагатить, зробить більш гармонійним розвиток дитини, а тим самим внесе неоціненний вклад у формування мовлення дитини.
Умови ефективної роботи над уявою
Як відомо, звукова оболонка слова розташовується в лівій півкулі мозку, а образ цього слова - - у правій.
Деякі батьки намагаються іноді навчити дитину Із затримкою мовленнєвого розвитку говорити чисто механічно: «Скажи «машина», «кішка» тощо. Такий спосіб навчання мовлення є недосконалим, бо звертання йде тільки до звукової оболонки слова, тобто до лівої півкулі.
Мовлення розвиватиметься тоді, коли розвиваються знання дитини про оточуючий світ, а також уява, тобто відбувається апелювання до правої півкулі.
Тому дуже важливими є вправи, ігри на розвиток уяви, чим займається права півкуля мозку. Такій роботі треба приділяти значну увагу, особливо з дошкільниками, у яких мовленнєвий розвиток затримується. Не буде зайвим, якщо на кожному занятті з дитиною застосовуватимуться ці вправи, ігри.
Це можна роботи як із розплющеними очима, так і з заплющеними. Із заплющеними навіть краще, бо в мозок не надходять зайві подразники з оточуючого світу і дитина більше концентрується на своїй уяві.
Але треба врахувати ще одну важливу умову. Якщо дитина чомусь напружена (незвична обстановка, незнайомі люди, напружений вихователь, батьки чи логопед), тренування уяви не буде якісним. Безумовно, напруга погано впливає на виконання будь-якої справи. Але, якщо йдеться про таку чутливу діяльність, як уявлення, то напруга може взагалі зруйнувати її.
Розслабленість, спокій - це взагалі важливі умови для якісного виконання будь-якої роботи, а не тільки мовленнєвої. Але під час роботи над уявою слід створити умови для того, щоб розслабити дитину і зосередити на виконанні вправи.
По-перше, це те, якою має бути доросла людина, яка займається з дитиною. Якщо, наприклад, лікар-гіпнолог буде напруженим, скутим, сердитим, роз¬дратованим, йому буде важко або неможливо занурити хворого у спокій чи сон, що вкрай важливе для одужання.
Так само і в роботі з дитиною. Маленька дитина - - це ніби дуже чутливий механізм. Вона може не все зрозуміти, що діється. Але на психоемоційному рівні дитина відчуває напругу дорослого або фальш і мимоволі стає напруженою сама. І тоді ніякі умовляння, пояснення, як виконувати вправу, не допоможуть.
Як приклад, можна нагадати про ситуацію, коли дитина вдома виконує складне шкільне завдання. Воно в неї не виходить, дитина нервує, напружується. Умови для правильного виконання вправи в такому стані погіршуються. Та от у процес втручаються батьки: «Треба було на уроці уважно слухати вчительку, а не відволікатися! Подивись, як гарно навчається Сашко, а у тебе завжди якісь проблеми! Не встанеш, поки гарно не зробиш все!» І так далі в такому ж дусі. А якщо щось і пояснюють, то дуже сердиті, знервовані. Можна бути впевненим: у таких умовах, коли дитина також стане напруженою, вона навряд чи зможе справитись із завданням.
Може, хтось з батьків буде суперечити і скаже, що з паском дитина зробила все гарно й чисто. Але чи варте це того негативного впливу на здоров'я дитини, яке може обернутися з часом будь-якою хворобою дитини (бо це так, стверджують лікарі).
Отже, працюючи з дитиною, дорослий сам повинен бути спокійним, неквапливим, доброзичливим, щоб не тільки не напружити дитину своїм станом, а навпаки, розслабити, підготувати до вправи.
По-друге, мовлення дорослого також має значення для успішного виконання вправ на уяву. Розмовляти треба неголосно, неквапливо. Таке мовлення є засобом досягнення розслаблення.
Рухи також вносять свій вклад. Вони не мають бути різкими і швидкими. Треба уповільнити все: і мовлення, і рухи. Все це обов'язково позитивно відбиваєть¬ся на результаті.
Крім того, можна навіть застосувати в роботі з дитиною поради відомого лікаря Алієва. Він запропонував особливу систему, яку назвав «Ключ». Його вправи можуть значно розслабити дитину перед виконанням вправ.
От деякі із запропонованих вправ.
1. Дитина стоїть із заплющеними очима. Руки витягнуті вперед. Запропонувати дитині зосередити увагу на одній руці. Уявити, начебто вона дуже повільно починає підніматися вгору. Не треба квапити дитину. І невдовзі буде помітно, як рука начебто сама починає повільно підніматися вгору.
До того ж попередити дитину, щоб вона спеціально руку не піднімала, а тільки уявляла її рух. І невдовзі вона з подивом побачить, що її рука піднімається сама.
2. Те саме можна зробити, уявляючи, як одна з рук повільно починає опускатися.
3. Так само уявити, як голова дуже повільно ледь помітними рухами починає повертатися в бік плеча.
Під час виконання цих рухів попередити дитину, щоб рухи виконувалися не ривками, а плавно. Такі уявлення руху можна виконувати із пальцями рук, уявляючи із заплющеними очима, як пальці починають рухатись у зазначеному напрямку.
Всі ці рухи швидко наближають до релаксації, заспокоюють дитину, до речі, дорослих теж. Після цього спокійна, розслаблена дитина набагато ефективніше зможе працювати з будь-якими вправами, в тому числі і з уявою. Всі ці вправи, які дуже дивують не тільки дитину, а й дорослу людину, базуються на законах, відкритих відомими фізиками Фарадеєм та Шеврелєм. Йдеться про ідеомоторику, тобто коли людина уявляє якийсь рух, сигнали з мозку надходять у визначені м'язи, і вони створюють непомітні для ока мікрорухи, які також непомітно для людини піднімають, наприклад, її руку.
Слід додати, що створення спокійного сприйняття дитиною нових вправ, їх виконання, безумовно, стосується не тільки роботи з уявленнями, а й для будь-якої роботи з дитиною, якщо ми хочемо, щоб дитина охоче, з цікавістю, якісно засвоювала, запам'ятовувала нові знання.
Стимулювання розвитку мозку
Особистість є гармонійною, коли обидві півкулі мозку високо організовані. Дитині треба розвивати діяльність обох півкуль. Освіта повинна мати всебічний характер, враховуючи те, що різні ділянки мозку відповідають за рідні види діяльності.
Якщо казати за мовлення, то питання стимуляції розвитку мозку є дуже актуальним для нього, бо в процесі функціонування мовлення бере участь весь мозок.
Іноді батьки завзято розвивають свою дитину в якомусь одному напрямі. Це може бути музика, або спорт тощо. Вони бачать свою дитину відомим музикантом чи великим художником, забуваючи про розвиток ділянок мозку, які відповідають за інші виді діяльності.
У результаті дитина справді може досягти великих успіхів у якійсь справі, а от в інших напрямах бути безпорадною. Так виховується людина, яка у відомого дитячого поета С Маршака «вместо шапки на ходу он надел сковороду».
Стимулювати розвиток мозку дитини, зокрема, можна іграми, вправами, інформацією. Вони - джерела для такого розвитку, тому не треба шкодувати часу для таких ігор, вправ, занять.
І ще одне зауваження. У заняттях з маленькою дитиною все ж таки більше треба задіювати праву півкулю діяльності, бо слово народжується в образах, почуттях, уяві. Тут треба включати не лише вправи на те, що бачу, а й чую, торкаюсь, відчуваю. Тобто задіювати всі аналізатори: зоровий, тактильний, слу¬ховий, а також відчуття запаху та смаку.


Особливості мовленнєвих порушень у дітей з дитячими церебральним паралічем

Дитячі церебральні паралічі - це група патологічних синдромів, які виникають унаслідок внутрішньоутробних, пологових, або післяпологових уражень мозку й виявляються у формі рухових, мовних та психічних порушень.
У дітей з ДЦП простежуються всі мовленнєві порушення: затримка мовного розвитку, дизартрія, алалія, дислалія, дислексія, дисграфія, заїкуватість тощо. Затримка мовного розвитку відбувається ще у домовному періоді. Гуління та лепет з'являються пізно, вирізняються фрагментарністю, бідністю звукових комплектів, низькою голосовою активністю. Дитина пізно вимовляє свої перші слова, у неї повільно формується активний словник, порушується формування фразового мовлення.
 Порушення артикуляційної моторики у дитячих церебральних паралічах не тільки призводить до порушення артикуляційної моторики, я й нерідко вдруге спричиняють порушення фонематичного сприймання.
Знання й уявлення про предмети та явища навколишнього світу в них неповні, фрагментарні, несистематизовані, а іноді помилкові. Це пов'язано з  дефектним станом рухово- кінестетичного аналізатора.
У дітей з церебральним паралічем спрощене зв'язне мовлення. Діти відчувають труднощі у розуміння висловлювань. Важко зрозуміти прочитані тексти, умови задач.
Через різку локалізацію уражень мозку та порушення його дозрівання можливі всі відомі форми дисграфії та дислексії.
Порушення писемного мовлення часто пов'язані з недостатністю зорових вражень та уявлень, не сформованістю оптико-просторового гнозису (діти не впізнають літери). Ще однією особливістю порушення письма у дітей із ДЦП є дзеркальне письмо (найчастіше у дітей, котрі пишуть лівою рукою). Діти малюють і пишуть справа наліво. Дитина не може простежити за рухами руки під час письма, у наслідок цього виникають пропуски, перестановки складів.
Отже, враховуючи всі особливості мовленнєвих порушень у дітей з ДЦП, для успішної організації корекційного навчання необхідне:
-      розуміння клінічної та патогенетичної єдності мовленнєвих та рухових порушень;
-      врахування особливостей пізнавальної діяльності, стану здорового та слухового сприймання, зорової та моральної координації.


четвер, 22 грудня 2011 р.

Роль дорослого у формуванні мовлення малюка

Логопедичні поради


Неодмінною умовою для всебічного розвитку дитини є його спілкування з дорослими. Дорослі - охоронці досвіду, накопиченого людством, знань, умінь, культури. Надіслати цей досвід можна не інакше як за допомогою мови. Мова -"найважливіший засіб людського спілкування".
Серед багатьох важливих завдань виховання і навчання дітей дошкільного віку в дитячому садку навчання рідною мовою, розвиток мовлення і словника, мовного спілкування - одна з головних. Ця спільне завдання складається з ряду спеціальних, приватних завдань: виховання звукової культури мовлення, збагачення, закріплення та активізації словника, вдосконалення граматичної правильності мовлення, формування розмовної (діалогічної) мови, розвитку зв'язного мовлення, виховання інтересу до художнього слова, підготовки до навчання грамоті.
Володіння рідною мовою - це не тільки вміння правильно побудувати речення, хоча б і складне (Я не хочу йти гуляти, бо на вулиці холодно і сиро). Дитина повинна, навчитися розповідати: не просто назвати предмет (Це - яблуко), але й описати його, розповісти про якусь подію, явище, про послідовність подій.
У формуванні зв'язного мовлення чітко виступає тісний зв'язок мовного і розумового розвитку дітей, розвитку їх мислення, сприйняття, спостережливості. Щоб добре, складно розповісти про що-небудь, потрібно чітко уявляти собі об'єкт розповіді (предмет, подія), вміти аналізувати, відбирати основні (для даної ситуації спілкування) властивості та якості, встановлювати причинно-наслідкові, часові та інші відносини між предметами і явищами .

Другий рік життя.
Починається період активного розвитку мовлення. Дитина з кожним днем стає все більш самостійною, активною та проявляє більший інтерес до навколишнього світу. Продовжує розвиватися здатність малюка до наслідування. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети , вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім'я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти, або не може одягнутися. Фрази з двох-трьох слів - є найчастішими висловлюваннями малюка в цьому віці. На цьому етапі фраза є простою та граматично не оформленою.
Третій рік життя.
Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.
Четвертий рік життя.
Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання - просте поширене речення "Ми з мамою ходили в магазин за хлібом", "Я люблю грати великою машиною". Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.
П'ятий рік життя.
Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка - "сапка", жовтий - "зовтий"). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак - "йак", риба - "либа", пиріг - "пиліг").
Шостий рік життя.
До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п'ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення - монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з'являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з'являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев'яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п'ятирічних дітей з'являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.
Таблиця засвоєння дітьми звуків мови.
Дитина росте та розвивається. Відповідно відбувається розвиток її мовлення. Основними структурними компонентами мовлення є: звуковий склад, словник та граматична будова.
Пам'ятайте, що кожна дитина - індивідуальна, особлива і, відповідно, загальний та мовленнєвий розвиток у різних дітей може мати деякі відмінності. Одні діти у віці 4-5 років вже чітко вимовляють усі звуки нашої мови, а в інших відмічається порушення вимови більшості звуків.
Орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків мови:

ВІК ДИТИНИ                           ЗВУКИ МОВИ

Від 1 до 2 років                       А, О, Е, М, П, Б
Від 2 до 3 років                      У, І, И, Т, Д, В, Ф, Г, К, Х, Н, Й
Від 3 до 4 років                      С, З, Ц
Від 4 до 5 років                      Ш, Ж, Ч, Щ
Від 5 до 6 років                      Л, Р

                         
                                      Поради для батьків 

 Мовлення дитини
   Коли потрібно починати розвивати мовлення дитини? Прямо від моменту зачаття! Малюк чує в утробі неньки її голос та всі інші звуки. Приглушено, нечітко, але чує!

Як тільки малюк народився, починайте із ним спілкуватися.

   Розмовляйте неголосно, м'яко та чітко, у жодному разі не «сюсюкаючи». Колискові, мамині «примовки», татові майже «дорослі» розмови дають дитині мохливість слухати мовлення, запам'ятовувати його звучання та ритм.
Починати читати потрібно якомога раніше,щоб малюк раніше починав говорити. Виразне, емоційне читання та розповідання вголос веселих, ритмічних дитячих віршів і потішок теж обов'язково принесуть свої плоди. Ви помітите, що поступово дитина звикне до читання, і навіть по-своєму буде просити Вас про це.
   Мультфільми бажано показувати дітям не раніше трьох років, причому ретельно підбираючи репертуар. Американські мультики не розвивають у дітей текстового мислення. У нашій культурі прийнято дуже рано прилучати дітей до тексту: уже найменшим читають вірші, розповідають казки. Будь-яка вітчизняна дитяча книга, навіть для однорічних – це, насамперед, зв'язний текст, а не картинка із підписом, як в американських книгах. Теж саме можна і сказати про мультфільми. Класичний український або російський мультфільм – це жива казка, американський – озвучений комікс.
Для розвитку мовлення дуже корисні дитячі ігри «Нісенітниця», «Зіпсований телефон», «ТАК або НІ», тому що, граючи в них, дитина вчиться використовувати різні слова, слухає їх правильне і неправильне звучання.
Ставте з малятами спектаклі та сценки. Нехай спочатку вони будуть коротенькими. Зате незабаром малюк буде із задоволенням розучувати прзу або вірші.
   Оскільки найбільше часу дитина проводить із мамою, дуже важливо, як вона розмовляє. Якщо мама перекручує слова, «сюсюкає», то вона існує велека ймовірність того, що і малюк буде неправильно вимовляти слова. Тому що він так звик. І знадобиться робота логопеда, щоб усунути недоліки.
Якщо малюк не вимовляє деякі звуки, не поспішайте його сварити. Просто спокійно виправляйте його та просіть вимовити слово правильно. При цьому Ви можете продемонструвати, як саме потрібно зімкнути або розімкнути губи, куди відправити язичок, щоб вийшов правильний звук. І тоді в логопедичних заняттях просто не буде потреби. Може здатися, що такі заняття з дитиною вимагають величезної кількості часу. І хоча, звичайно, посадити її перед екраном телевізора або дисплеєм комп'ютера набагато простіше, проте, часу потрібно не так вже і багато.

Ви можете розмовляти з дитиною, займаючись домашніми справами, співати їй пісеньки, купаючи у ванні, читати вірші, поки везете її в колясці вулицею.

   На постійні заняття із дитиною дійсно потрібен час. Але хіба не можна його заощадити за рахунок чого-небудь іншого, наприклад, балачок із подругою або з'ясування стосунків зі свекрухою? А нагородою за Ваші праці буде чисте, гарне і правильне мовлення Вашої дитини.

Як навчити малюка говорити правильно і красиво?
1.Якомога раніше починайте читати малюкові, розповідати йому казки і вірші.
2.Не перекручуйте своє мовлення, тому що малюк Вас наслідує.
3.М'яко виправляйте дитину, якщо чуєте, що вона говорить неправильно.
4.Прагніть правильного і чіткого звучання кожного слова.
5.Грайте в ігри, що розвивають дитяче мовлення.


пʼятницю, 9 грудня 2011 р.

Методика організації логопедичної роботи при порушеннях звуковимовної сторони мовлення



Логопедична робота з формування правильної звуковимови — складний динамічний процес, який здійснюється поетапно (кількість етапів різна за ви­значеннями авторів: два — у роботах Т. Філічової, три — у Ф. Рау, чотири — у М. Хватцева, п'ять — у Н. Чевельової і Г. Чиркіної), проте зміст і послідовність дій має багато спільного.Найбільш загальноприйнятим і доцільним вважається проведення роботи в три етапи, кожен із яких має конкретну мету, зміст, відпо­відні методи і прийоми: підготовчий етап — розвиток,як видозміни від простого до складного, від нижчого до вищого в наслідок накопичення кількісних змін, що зумовлюють якісні перетворення. Розрізняють онтогенез (розвиток від народження до кінця життя) та філогенез (розвиток, який відбувається під час біологічної еволюції під впливом умов життя). фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляційного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок; дру­гий етап — постановка звука, його автоматизація та диференціація від подіб­них під час занять зі спеціально підібраним матеріалом; третій етап — само­стійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вжи­вання звуків у різних ситуаціях оволодіння  мовленням  та застосування особистістю певної мови в процесі її спілкування з іншими людьми, тобто в процесі мовленнєвої діяльності (мова в дії). Постановка звуків у більшості випадків є складним ненатуральним про­цесом ніж самостійне виникнення звуку у дитини. З фізіологічної точки зору постановка звуку — це утворення умовного рефлексу. З педагогічної — під по­становкою звука розуміємо послідовний процес навчання дитини правильній вимові змішуваного, відсутнього чи викривленого звуку, який здійснюється ін­дивідуально на індивідуальних заняттях і правильно вимовлені звуки мовлення є результатом взаємодії складових мовного апарату.
У більшості випадків до постановки звука не можна приступати відразу. Дитину попередньо вчать надавати своїм артикуляційним органам такого по­ложення, яке властиве нормальній артикуляції звука і забезпечує правильність його вимови. У зв'язку з цим логопед як фахівець повинен чітко уявляти будову мовного апарату та його складових: енергетичного (дихального) відділу — ле­гень, бронхів, трахеї зі системою м'язів і дихальних шляхів; генераторного (голосоутворюючого) — гортані з голосовими зв'язками; резонаторного (звукоутворюючого) — системи повітряних порожнин — глотки, носоглотки, рота, носа та їхніх функцій. Перша частина мовного апарату забезпечує струмінь повітря для утворення голосу й звуків, друга — утворює голос, третя — має подвійну функцію: є резонатором для посилення голосу та артикулює голосні чи приго­лосні звуки мови в залежності від положення активних органів вимови (язика, губ, щелеп), що надають ротовій порожнині певної форми, завдяки якій утво­рюються різноманітні звуки.
Найбільш активними органами артикуляційного апарату є язик і губи, які виконують складну роботу з формування кожного звука. Чітка, точна, скоординована робота артикуляційних органів, їх здатність швидко і плавно переключатись із одного положення на інше, а також здатність утримувати задану артикуляційну позицію дають можливість перейти до на­ступних дій — постановки звука. Постановка звука здійснюється на другому етапі логопедичної роботи і досягається застосуванням основних способів постановки. Кожний звук харак­теризується тільки йому властивою комбінацією артикуляційних та акустичних ознак правильної вимови. З фізіологічної точки зору постановка звука — це створення умовного рефлексу.


Перший спосіб — за наслідуванням, коли увагу дитини фіксують на ру­хах, положеннях органів артикуляційного апарату (при цьому використовується зоровий контроль) і звучанні даної фонеми {слуховий контроль). Тим самим утворюється база для усвідомленого відтворення звука дитиною. Додатково ви­користовуються тактильно-вібраційні відчуття. Пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей і якостей предметів, явищ та подій, що безпосередньо діють на органи чуття. , а саме: тильною стороною долоні перевіряється поштовхоподібний струмінь повітря під час вимови звука або вібрація голосових зв'язок при дзвінких звуках.

Другий спосіб ґрунтується на зовнішньому, механічному впливові на ор­гани артикуляції спеціальними зондами або шпателями. Постановочні логопе­дичні зонди виконують допоміжну функцію для вироблення більш точних і по­вних артикуляційних рухів. Механічна дія значно прискорює процес постанов­ки звуків. Логопед просить дитину вимовляти звук кілька разів і під час повто­рного вимовляння за допомогою зонду змінює положення язика, губ, щелеп, тобто формує потрібний артикуляційний уклад даного звука. Особливо цінним цей спосіб є для дітей, які не можуть відтворити за показом логопеда окремі рухи (наприклад: дитина не може самостійно утримувати язик біля нижніх різ­ців; підняти передню частину язика до верхніх зубів). Поступово отримані з механічною допомогою артикуляції закріплюються і дитина відтворює їх само­стійно. При даному способі дитина сама не здійснює пошук, її органи артику­ляції лише підпорядковуються діям логопеда. Після тривалих тренувань вона без допомоги зможе надавати ротовій порожнині потрібного положення.
Третій спосіб базується на поєднанні двох попередніх. Провідну роль відіграє наслідування і пояснення. Механічна допомога може застосовуватися додатково, проте логопед пояснює дитині, що потрібно зробити, щоб отримати потрібний звук. При цьому способі дитина стає активною, а сформоване нею за допомогою логопеда положення фіксується в пам'яті і легко відтворюється на­далі без механічної допомоги. При постановці звука повинні одночасно працю­вати всі аналізатори: зоровий (дитина бачить положення органів артикуляційно­го апарату), слуховий (чує звук), руховий (відчуває рухи губ, язика), тактильний (відчуває повітряний струмінь, вібрацію голосових зв'язок). Усе це дає можли­вість усвідомлено засвоїти потрібний звук. Таким чином, постановка звука від­бувається за наслідуванням, із механічною допомогою і змішаним способом. Перший можуть успішно використовувати батьки та вихователі. Останні два вимагають спеціальних знань і здійснюються за участі логопеда.
Проте, як уважає О. Правдіна, доцільно постановку звука викликати по­слідовними прийомами, а саме:
  • потрібний устрій артикуляції розчленовується на більш елементарні рухи, які і вправляються шляхом підготовчої артикуляційної гімнастики. Після багаторазового повторення виробляються кінестетичні відчуття руху і воно ав­томатизується, а дитина може відтворювати його швидко і правильно;
  • прості відпрацьовані рухи вводяться до комплексу рухів, і таким чином виробляється правильний устрій артикуляції порушеного звука;
  • при відтворенні правильного устрою включається струмінь повітря і дитина несподівано для себе відтворює потрібний звук. Слухова увага як, зосередженність діяльності суб'єкта у певний момент часу на реальному або ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, думці, тощо) під час одночасного абстрагування від інших. залуча­ється тільки після деякого закріплення правильної вимови. Потім можна вима­гати вимовити потрібний звук. Після безпомилкового багатократного відтво­рення звука його постановка може вважатися закінченою.

    На етапі постановки звуку, рухи органів артикуляції повинні бути точ­ними, плавними, з нормальним тонусом м'язів, без зайвого напруження з доста­тнім об'ємом рухів, тривалим утримуванням в потрібному положення й пере­ключенням рухів. Після відпрацювання ізольованих елементів, рухи поєдну­ються і включаються в єдиний артикуляційний уклад. Основними способами постановки звуків Р. Лалаєва вважає такі:
  1. По наслідуванню — з опорою на слуховий образ, на зорове сприй­няття артикуляції. Це зумовлено з тим, що у дітей добре розвинене наслідуван­ня. Проте по наслідуванню можна поставити звук лише тоді, коли він відсутній. У розумово відсталих дітей постановка звуку по наслідуванню здійснюється надзвичайно рідко;
  2. Механічний спосіб постановки з використанням допоміжних засо­бів (пальців рук, шпателя, постановочних зондів). З механічною допомогою ар­тикуляційним органам надається потрібне положення. Наприклад, при губно-зубній вимові звуку [с] нижню губу за допомогою пальців відсувають вниз. При вимові звуку [д] нижньої артикуляції кінчик язика шпателем посувають в гли­бину ротової порожнини, внаслідок чого утворюється звук [ґ];
  3. Постановка від інших звуків, що правильно вимовляються без ме­ханічної допомоги. Наприклад: звук [с] можна поставити від звуку [і]. Пропо­нується вимовити звук [і] й подути на спинку язика так, щоб вітерець „погуляв" по язичку;
  4. Постановка звуку від артикуляційного укладу. Наприклад: звук [ш] можна поставити від „чашечки". Дитині пропонують зробити „чашечку" перед ротовою порожниною й переміщуючи її в рот, подути на язик;
  5. Змішаний спосіб постановки, коли використовуються різні способи почергово. У розумово відсталих дітей при постановці звуків, як правило, вико­ристовуються змішані способи постановки більшою мірою, ніж у нормальних.
    У міру того, як звук досягає правильного звучання, необхідно переходити до етапу автоматизації. Процес автоматизації звука полягає у тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими за фонетичним складом і такими, що не містять порушених звуків. На етапі постановки звуків в процесі корекційної діяльності повинні за­лучатися різноманітні відчуття дитини: зорові (повинна бачити, як рухаються губи, язик, у якому положення вони знаходяться при вимові), слухові (чути ви­мову звука, його правильне й неправильне звучання), тактильні (відчувати віб­рацію голосових зв'язок). Для занять необхідне широке дзеркало, щоб дитина одночасно бачила своє обличчя й логопеда, медичний шпатель, зонди.

    На думку М. Шеремет, перед етапом постановки звуку дитина повинна навчитися:
  • упізнавати звуки мовлення і не змішувати їх при сприйманні;
  • відрізняти нормовану вимову від дефективної;
  • здійснювати слуховий контроль за своєю вимовою й оцінювати якість звуків власного мовлення;
  • здійснювати необхідні артикуляції, які відповідають нормативній вимові звуків;
  • видозмінювати артикуляційні уклади звука залежно від поєднання його з іншими звуками в потоці мовлення;
  • безпомилково використовувати звук у всіх видах мовлення.

Заняття з логопатами передбачають деякий рівень їх обізнаності з лого­педичною термінологією. Дитина повинна володіти назвами органів артикуля­ційного апарату: губа — верхня і нижня; зуби, зубний ряд — верхній і нижній; альвеоли, альвеолярний ряд — верхній і нижній; язик, його елементи — корінь язика, спинка язика, передня і задня частини спинки язика, кінчик язика, лезо язика; піднебіння — тверде і м'яке, маленький язичок: глотка; голосові зв'язки.
Дитина має розуміти значення слів "напруження", "розслаблення", "зі­мкнення", "повітряний струмінь" і т. д. Засвоїти різницю між поняттями звук:
  • голосний звук — це звук, при творенні якого струмінь видихуваного по­вітря не зустрічає перешкоди в ротовій порожнині, твориться за участю голосу;
  • приголосний — звук, при творенні якого струмінь видихуваного повітря зустрічає перешкоди в ротовій порожнині й утворюється за участю голосу і шуму; буква (літера) — це знак для позначення звуків.
    Розуміти, що склад — це частина слова, що вимовляється одним по­штовхом видихуваного повітря; слово — це звукове вираження певного понят­тя, а речення — це слово чи група слів пов'язаних змістом, граматично та інто­наційно оформлених, що є засобом вираження думки.